Я хочу сказати, що не помічав жодного з тих котів, аж поки дружина не почала їх годувати. Тепер коти просто всюди. З людьми в мене так само – з лікарями це часто буває. Так ось, я просто не хочу, щоб зірвалося ваше весілля. Правда.
Я помітив, що вона аж трохи підстрибує від надлишку енергії.
– Тільки я сама за себе плачу, згодні?
– Як вам за краще. Але, навіть якщо ви не платите, я все одно запрошую вас приєднатися, – знизав плечима я.
Поглянувши на злітну смугу, вона переступила з ноги на ногу.
– Завтра вранці я маю їхати з дівчатами у спа після сніданку. – Її погляд на мить затримався на написі «Чартери». – Було б добре забратися звідси сьогодні, – зітхнула Ешлі та посміхнулася. – Маю три хвилинки?
– Звісно, але… – На екрані з прогнозом погоди величезна зелена пряма бурі підповзала все ближче.
– Випила забагато кави. Пробачте. Думала, уже дотерплю до готелю, але в літаку навряд чи є туалет, еге ж?
– Це точно, – засміявся я.
Розділ третій
Ґровер вже сидів на місці пілота з навушниками на голові та клацав різноманітними перемикачами.
– Що, готові?
– Ґровере, це Ешлі Нокс, журналістка з Атланти. У неї весілля за дві доби, тому я запропонував їй полетіти з нами.
– Вітаю на борту. – Він узяв її валізу та прилаштував за задніми сидіннями.
– А у хвостовій частині немає багажного відсіку? – поцікавився я.
Ґровер усміхнувся та відчинив невеличкі дверцята біля хвоста.
– Тут вже зайнято, – показав він великий помаранчевий прилад. – Це АРМ.
– Тепер я знаю, що відчувають пацієнти, коли я вживаю абревіатури.
– Аварійний радіомаяк, – пояснив той. – Якщо літак упаде, ця штука відправить сигнал на частоті 122.5. Вона дуже міцна – витримує удари до 13 кг. Таким чином інші літаки знатимуть, що ми в біді, і за нами відправлять кілька літаків, які розрахують наше місцеположення та передадуть його рятівникам.
– А чого ж літак Стіва Фоссетта не змогли знайти?
– Якщо літак розбивається за швидкості більш як 320 кілометрів на годину, АРМ не витримує.
– Зрозуміло.
Приготування були завершені, й ми з Ешлі влаштувалися на задньому сидінні. Ґровер зачинив дверцята та завів двигун. Для нас теж були навушники – звисали зі стелі. Місця тут дійсно було обмаль, сиділи ми дуже щільно. Літак повільно виїхав з ангара, і Ґровер клацнув іще кількома перемикачами та посмикав ручку штурвала. Я не дуже знаюся на літаках, та Ґровер був схожий на людину, яка може літати навіть уві сні. На панелі приладів мерехтіли два GPS.
– Ґровере, а навіщо два? – Я поплескав його по плечу та тицьнув пальцем у бік одного з приладів.
– Про всяк випадок.
– Це ж який?
– Ну, всяк… – Він знов поринув у підготовку до зльоту, а я набрав на телефоні номер голосової пошти та притис апарат до вуха.
– Гей,
