продовжую: тримайтеся, попереду в нас гори Юі́нта.
– Чиї гори?
– Це ділянка зовсім диких гір у хребті Юїнта. Найбільший за довжиною – із заходу на схід – хребет на континенті. Тут близько 1,3 мільйона акрів земель, на які не ступала людська нога. Ну, звісно, ступала, але рідко. На рік тут випадає близько 12–18 метрів снігу, деінде навіть більше. А ще тут понад сімсот озер – чудові місця для рибалок та мисливців.
– Важкоприступні місця.
– Дивилися фільм «Єремія Джонсон»?[13]
– Один з моїх улюблених.
– Його знімали просто отут, – з усмішкою він показав униз.
– Що, правда?
– Щирісінька правда.
Літак почало відчутно кидати. Шлунок намагався вирватися на волю.
– Ґровере, а ви у парках розваг ніколи не каталися на таких атракціонах, що жбурляють людину в усі боки, але нікуди не їдуть?
– Катався. – Він сильно нахилив ручку штурвала до свого лівого коліна.
– Я називаю їх блювальними стільцями. У нас що, буде саме такий атракціон?
– Та ні. Швидше «американські гірки». Вам сподобається. – І він утупився у вікно.
Ми вчинили так само. З-під крісла знову виліз собака.
– У центральній частині масиву створили національний парк, тобто туди не можна дістатися ніяким моторним транспортом. Ця територія – радше Марс, аніж Земля, бо туди важко дістатись, а ще важче звідти вийти. Якщо пограбуєте банк, тікайте сюди, тут вас точно не знайдуть.
– Ділитеся досвідом? – засміялась Ешлі.
– Без адвоката не відповідатиму! – розсміявся чоловік і знов закашлявся.
– Ґровере! – погукав я.
– Що?
– А як далеко зараз видно?
– Гадаю, кілометрів на сто двадцять.
Озирнувшись, я не побачив на землі жодного вогника.
– Часто ви тут літали?
– Разів сто чи й більше.
– І могли б пролетіти навіть із заплющеними очима?
– Хтозна.
– Добре. Бо таке відчуття, що ми от-от почнемо дном торкатися цих шпилів.
– Та ні, до них метрів тридцять, – пожартував він. – Але якщо ви й далі так на них дивитиметеся, то ялинки почнуть вам очі колоти.
Ешлі засміялась, а Ґровер дістав з кишені коробочку антацидних[14] льодяників, закинув до рота два та знов кашлянув. Іще за хвилину він прикрив рукою свій мікрофон і відригнув.
– Слухайте, Ґровере, я стосовно ваших проблем із серцем. Чи давно вже ви кашляєте та їсте антациди, як цукерки?
Він потягнув на себе ручку штурвала, і літак почав набирати висоту, злітаючи над плато між двома високими горами. Ліворуч у небі висів місяць, заливаючи своїм сяйвом світ, щільно вкритий білою ковдрою. Ґровер помовчав, а потім зауважив:
– Яка ж краса, еге ж?
– Просто нереальна, –
Фільм 1972 року. Головний герой з рівнинних місцин іде в гори, де намагається вести життя, протилежне життю «цивілізованої людини».
Антациди – група медичних препаратів для нейтралізації кислотності шлункового соку.
