Приготуйтеся до удару. Ваш працедавець, мсьє Ретчетт, мертвий!
Макквін присвиснув. Крім того, що його очі трохи ширше розплющилися, він не виказував жодних ознак здивування чи смутку.
– То вони таки дісталися до нього, – сказав він.
– Що саме ви хочете сказати цією фразою, мсьє Макквін?
Макквін вагався.
– Ви припускаєте, – наполягав Пуаро, – що Ретчетта вбили?
– А хіба ні? – На цей раз Макквін здивувався. – Ну, – повільно продовжував він. – Саме так я й подумав. Ви хочете сказати, що він просто помер уві сні? Чому, старий був міцний, як… як…
Він замовк, не підібравши жодного порівняння.
– Ні, ні, – сказав Пуаро. – Ваше припущення цілком вірне. Мсьє Ретчетта вбили. Зарізали. Але хочу знати, чому ви були так упевнені, що то вбивство, а не природна смерть?
Макквін вагався.
– Я маю зрозуміти, – сказав він. – Хто ви такий? І що вам до цього?
– Я представляю міжнародну компанію спальних вагонів, – Пуаро замовк, а потім додав: – Я детектив. Мене звати Еркюль Пуаро.
Якщо він очікував вразити, то тут зазнав невдачі. Макквін просто сказав: «А, так?» – і чекав, що той продовжить.
– Можливо, вам це ім’я відоме?
– Ну, здається, знайоме, але я завжди думав, що так звати жіночого кравця[37].
Пуаро подивився на нього з огидою.
– Неймовірно! – сказав він.
– Що неймовірно?
– Нічого. Перейдімо до предмету обговорення. Я хотів би, мсьє Макквін, щоб ви розповіли все, що знаєте про покійника. Ви з ним родичі?
– Ні. Я… я був… його секретарем.
– Як довго ви обіймали цю посаду?
– Трохи більше року.
– Будь ласка, розкажіть мені все, що можете.
– Ну, я зустрів містера Ретчетта понад рік тому, коли був у Персії…
Пуаро перервав його:
– Що ви там робили?
– Я приїхав із Нью-Йорка, щоб оцінити можливості нафтової концесії. Не думаю, що ви захочете про це слухати. Мене з друзями добре обкрутили на цій справі. Мсьє Ретчетт жив у тому ж готелі. Він саме посварився зі своїм секретарем. Запропонував мені роботу, і я прийняв пропозицію. Тоді я був вільний, тому зрадів, що знайшов добре оплачувану роботу, так би мовити, без проблем.
– А потім?
– Ми подорожували. Містер Ретчетт хотів побачити світ. У дорозі йому заважало незнання іноземних мов. Тому я швидше працював гідом, ніж секретарем. Гарні були часи.
– Тепер розкажіть мені все, що знаєте про свого працедавця.
Юнак знизав плечима. На його обличчі на мить з’явилося збентеження.
– Це не так просто.
– Яке його повне ім’я?
– Семюель Едвард Ретчетт.
– Він був громадянином США?
– Так.
– З якої частини Америки він походив?
– Не знаю.
– Що ж, розкажіть мені, що вам відомо.
– Правда
Натяк на французького модельєра Поля Пуаре.
