запитала Кеті, коли вони з Рамоном залишилися наодинці.
– Кеті, Пуерто-Рико – острів, – сухо відповів він. – З одного боку Атлантичний океан, з другого – Карибське море. Тому в Пуерто-Рико достатньо води, щоб навчитися плавати.
Кеті збентежено поглянула на нього. З того моменту, коли він її поцілував у квартирі, у їхньому спілкуванні відбулося ледь помітне зрушення. До цього вона почувалася впевненою в собі і контролювала їхні стосунки. Тепер вона ніяковіє і почувається навдивовижу вразливою, у той час як Рамон здається рішучим і самовпевненим. Знизавши плечима, вона промовила:
– Я лише хотіла запропонувати навчити тебе плавати, бо думала, що ти не вмієш. Тому не варто читати мені лекцію про географічне розташування Пуерто-Рико.
Не звертаючи уваги на її роздратований тон, він промовив:
– Якщо хочеш поплавати, ходімо поплаваємо.
У Кеті похололо все всередині, коли Рамон, у білих плавках Бреда, підійшов і глянув на неї з висоти свого зросту. Це було майже два метри дивовижної мужності: широкі плечі, вузькі стегна, пружні атлетичні м’язи. Груди вкривав легкий пушок темного волосся. І Кеті, збентежившись, намагалася не відводити погляду від ланцюжка зі срібним медальйоном у нього на шиї.
Збентежена і зніяковіла від того, як діє на неї його засмагле тіло, Кеті не дивилася на нього, доки не зрозуміла, що Рамон навіть не думає відходити. Коли нарешті вона спромоглася підвести очі, він м’яко промовив:
– Ти також чудово виглядаєш.
Непрохана усмішка торкнулася губ Кеті.
– Я думала, ти не помітиш, – сказала вона, коли вони підходили до басейну.
– Мені здавалося, ти не хочеш, щоб я на тебе дивився.
– Ти ж дивився на Карен, – вирвалося у Кеті. Вона зніяковіло захитала головою і спробувала вимовити наступну фразу більш упевнено: – Я не це мала на увазі.
– Звісно, – усміхнувся він. – Я впевнений, що ти не це мала на увазі.
Кеті вирішила забути цю розмову, тому невимушено увійшла у воду і зупинилася на глибині. Вона пірнула, утворюючи на воді чисту витончену лінію. Рамон плив праворуч від неї, задаючи темп без надмірних зусиль. Вони пропливли майже двадцять кіл, перш ніж Кеті нарешті зупинилася. Вона бовталася на поверхні, спостерігаючи за тим, як Рамон проплив іще десять кіл, а тоді весело крикнула:
– Хвалько!
Спритно пірнувши, він зник з поля її зору. Кеті перелякано зойкнула, коли Рамон під водою обхопив її ноги і потягнув на дно. Коли вона нарешті спливла, хапаючи ротом повітря, її очі пекли від хлору.
– Це, – промовила Кеті суворим тоном з усмішкою, коли над водою з’явилася голова Рамона, – дитячі вибрики. Як і ось це!
Вона вдарила рукою по воді, і бризки полетіли в обличчя Рамона, а тоді швидко пірнула, щоб уникнути покарання. Вони сміялися, хлюпалися водою, плавали наввипередки і пірнали. Знесилена, важко дихаючи, Кеті вилізла з басейну, опустилася в крісло і простягнула
