килим сантиметрів на п’ять, при цьому її гола шкіра терлась об вовняну поверхню. Але навіть попри розтерту килимом шкіру, вони почувалися відважними та пристрасними. «Це не було помилкою», – повторював їй Берт, коли вони потім лежали поряд горілиць, дивлячись на стелю. Беверлі нарахувала п’ять місць, де на люстрі бракувало скляних кришталиків. Раніше вона цього не помічала.
– Усе, що сталося в нашому житті до цього часу, все, що ми зробили, мусило статися саме так, як сталося, щоб ми були разом, – Берт узяв її руку у свою і легенько стиснув.
– Ти справді так вважаєш? – запитала Беверлі.
– Ми з тобою – це якесь диво, – відповів Берт.
Пізніше ввечері він мастив їй спину маззю для швидкого загоєння ран. Вона могла спати лише на животі. То була їхня літня відпустка.
У стосунках між дітьми Кітінґів та дітьми Казенсів була одна особлива деталь: вони не ненавиділи одне одного, їм не була властива навіть мізерна дрібка родової відданості. Казенси не давали переваги спілкуванню з Казенсами, а двійко Кітінґів могли взагалі обходитись одна без одної. Чотирьох дівчаток злило те, що їх упхали всіх гуртом до однієї кімнати, але вони не звинувачували в цьому одна одну. Хлопчики, яких узагалі все і завжди лютило, здавалося, не зважали на те, що їм доводиться бути у компанії такої великої кількості дівчат. Шестеро дітей дотримувалися разом одного-єдиного для всіх принципу, який зводив нанівець їхню потенціальну неприязнь одне до одного: вони не любили своїх батьків. Вони їх ненавиділи.
Єдиною, хто переймався цим, була Френні, тому що Френні завжди любила матір. Коли рік плинув звичайно, вони часто спали разом після обіду, щойно вона поверталася зі школи, обіймалися так міцно, що їм снилися однакові сни. Френні могла сидіти на кришці унітаза вранці та спостерігати за тим, як мати чепуриться, а також могла знову сидіти на кришці унітаза ввечері, розмовляючи з нею тоді, коли вона ніжиться у ванній. Френні була твердо переконана в тому, що вона – не тільки улюблена материна дочка, а ще і її найкоханіша людина у світі. За винятком літа, коли мати дивилася на неї так, немовби вона була всього-на-всього четвертою дитиною з шести. Коли Албі доводив Беверлі до сказу, вона заявляла, що всі діти мусять іти надвір, і те «всі діти» включало також і Френні. Морозиво слід їсти надворі, кавун – надворі. Відколи це їй більше не довіряли їсти кавун за кухонним столом? Це була образа, і не лише для неї. Можливо, Албі не вмів з’їсти морозиво так, щоб не впустити його на підлогу, але всі інші були досить спроможні. Добре, вони підуть надвір. Вони виходили надвір, щосили грюкали дверима, плелися вулицею, петляючи по гарячому тротуару, мов зграя здичавілих собак.
Четверо дітей Казенсів не звинувачували Беверлі у своїх кепських літніх канікулах. Вони звинувачували свого батька та сказали б це йому просто у вічі, якби він хоч інколи з’являвся. Кел та Голлі нічим не давали взнаки, що вважають поведінку Беверлі непростимою (Джанет
