його зробив п’яний пальцем, а не мати гребінцем.
Хлопчики розбрелися кожен у своєму напрямку. За якусь мить Беверлі побачила Кела, що виліз на конвеєрний пас багажної стрічки, яка була через три стрічки від них і по якій крутилися валізи з Г’юстона. Щойно вона його помітила, він зіскочив, щоб уникнути прочухана від аеропортового носія, який наближався до нього.
– Келе! – крикнула Беверлі через юрбу. Вона не могла кричати на нього, принаймні прилюдно та здалеку, а тому сказала:
– Піди знайди свого брата!
Але Кел глипнув на неї так, немовби то був якийсь чудернацький збіг, що його теж звати Келом, а ця геть незнайома йому жінка звертається до когось, кого також називають Кел. Він відвернувся. Джанет стояла поряд із нею та уважно розглядала лямку свого маленького рюкзачка. Хто-небудь перевіряв цю дитину?
Нарешті остання валіза з прямого рейсу Лос-Анджелес – Даллас перекочувала на конвеєрну стрічку, а звідти – до рук власників. На стрічці не залишилося нічого. Юрба розвіялася, Беверлі побачила Албі, який намагався віддерти стару жувальну гумку від підлоги чимось таким, що здаля нагадувало ножа. Беверлі повернулася до дівчаток.
– Так, – промовила вона, подумки розраховуючи, скільки часу їй знадобиться, щоб доїхати до Арлінґтона о цій годині, – здається, ваші валізи не прилетіли. Нічого страшного. Нам лише доведеться піти до служби втраченого багажу та заповнити необхідні документи. У вас є багажні талони? – запитала вона у Голлі.
Краще з усім звертатися безпосередньо до Голлі, яка, здавалося, справді хотіла допомогти. Голлі була її єдиною надією.
– А в нас немає ніяких багажних талонів, – відповіла Голлі. Вона мала світлу шкіру, чорне пряме волосся та веснянкувате обличчя. Вона була схожа на Пеппі Довгапанчоху, яка зазвичай так подобається дорослим і з якої насміхаються діти.
– Але вони мусили у вас бути. Що, ваша мати вам їх не дала?
Голлі спробувала знову:
– У нас немає багажних талонів, тому що ми не маємо багажу.
– Що означає «не маємо багажу»?
– У нас його немає, – Голлі не знала, як ще їй пояснювати.
– Ви що, забули його у Лос-Анджелесі? Ви його загубили?
Беверлі відволіклася. Вона шукала поглядом Кела і ніде його не бачила. По всій залі, через кожні три метри були розвішані таблички, в яких заборонялося сідати або ставати на багажні стрічки.
Губи Голлі затремтіли, але мачуха того не помітила. Голлі знала, що у поїздці без валіз щось було не так, але мати переконала її, що так захотів батько. Він хотів, щоб у них усе було нове – новий одяг, нові іграшки, нові сумки, в яких нести додому здобуті трофеї. Можливо, він просто забув сказати про це Беверлі.
– Ми його не брали, – тихо відповіла дівчинка.
Беверлі поглянула на неї згори донизу. Дідько б забрав Берта, який сказав, що проблем у неї не буде.
– Що?
