кортіло його прибити. Вона насправді хотіла вбити дитину. Руки в неї тремтіли. Вона пішла до своєї кімнати, воліючи зачинити двері, замкнути їх на замок і відпочити, але вже у коридорі до неї долинули звуки від ударів тенісного м’яча та крики глядачів. Вона заглянула до кімнати:
– Келе! – покликала вона, ледве стримуючи сльози. – Мені потрібна моя кімната.
Кел не рушив з місця, навіть бровою не повів. Він не відривав очей від екрана.
– Матч іще не закінчився, – промовив він, немовби мачуха ніколи у житті не бачила тенісного матчу і не розуміла, що якщо м’яч іще рухається, це означає, що гра триває.
Берт вважав, що телевізор нічого путнього дітям не дає. У найкращому випадку то лише гайнування часу, безглуздий гамір. У гіршому випадку він підозрював, що це заважає їхньому розумовому розвитку. На його думку, Тереза припускалася величезної помилки, дозволяючи дітям так часто дивитися телевізор. Він казав їй, як і що слід робити, але вона ніколи не слухала його, коли йшлося про виховання дітей, та й узагалі – хоч про що йшла мова. Саме тому в їхньому з Беверлі домі був лиш один телевізор, і саме тому він був у їхній спальні, куди дітям заходити не дозволяли, тобто куди її дітям заходити не дозволялося протягом звичайного року. Зараз Беверлі хотілося вимкнути телевізор та викотити його у кімнату, яку ріелтори називають «сімейна вітальня», хоча члени родини майже ніколи не потикають туди носа. Вона повернулась і пішла геть по коридору, а на безпечній відстані від неї поплівся Албі, мугикаючи свою мелодію. Це його мати так навчила? Хтось же його навчив. Не може бути, щоб шестирічний хлопчик ходив по стриптиз-клубах, навіть оцей ось. Голлі читала «Ребеку».
– Беверлі, ти коли-небудь читала «Ребеку»? – запитала Голлі, тільки-но Беверлі увійшла до кімнати, її обличчя просто світилося від захоплення. – Місіс Денверс лякає мене до смерті, але я все ж хочу дочитати. Я не зважала б на неї, якби мені випало жити у Мандерлі. Я б там не залишилась, якби хтось поводився зі мною так жахливо.
Беверлі легенько кивнула і вийшла з кімнати. Вона подумала, що могла би прилягти відпочити у кімнаті хлопчиків – у тій, що зазвичай була кімнатою Френні, – але там стояв просто-таки нестерпний сморід від брудних шкарпеток, білизни та немитого волосся.
Вона знову спустилася на перший поверх і наткнулася на Керолайн, що у злому настрої господарювала на кухні. Донька сказала, що хоче спекти тістечка брауні для батька та відправити їх йому поштою, щоб він мав, що попоїсти.
– Тільки не клади горіхів, бо твій батько їх не любить, – порадила Беверлі. Вона й сама не знала, чому вона це сказала. Їй просто хотілося догодити.
– Ще й як любить! – заперечила Керолайн матері, повертаючись так швидко, що розсипала півпачки борошна на кухонний стіл. – Можливо, він їх не любив, коли ти його знала, але тепер ти його зовсім не знаєш. Тепер горіхи йому подобаються в усьому.
Албі був у їдальні. Вона чула його спів через двері кухні.
