на роботу. Вона вичитувала їх усю дорогу в машині, поки везла до школи на шаленій швидкості: їй треба працювати, їм не прожити на ті гроші, які дає їхній батько, вона не може дозволити собі втратити роботу лише тому, що вони настільки безвідповідальні, що не в змозі прийти вчасно на той триклятий ріг вулиці. Їм вдавалося припинити її докори тим, що вони щипали Албі, чиї крики заповнювали машину, немов гірчичний газ. Та понад усе їм остогид Албі, який розливав кругом кока-колу, і саме зараз, в літаку, гупав ногами по спинці переднього сидіння. Всі прикрощі завжди траплялися через нього. Але Кел їм теж уже набрид. Кел носив на брудному шнурку на шиї ключ від оселі, позаяк мати йому наказувала, що його обов’язок – привести усіх зі школи додому та приготувати щось поїсти. Келові осточортіло це робити, а тому зазвичай він залишав сестер та брата на вулиці на годину чи більше, а сам замикався в хаті, щоб дивитися свої улюблені програми й відпочити у спокої. По зовнішній стіні будинку проходить труба системи опалення, а під навісом для машини є затінок. Не повмирають. Коли мати поверталася додому з роботи, вони з криками зустрічали її на порозі та жалілися на братову тиранію. Дітлахи брехали, що вже зробили домашнє завдання, – всі за винятком Голлі, яка завжди робила уроки, інколи сидячи по-турецьки під навісом із книжками на колінах, тому що вона жила заради дифірамбів та похвал, якими вчителі її постійно обсипали. Їм настобісіла Голлі разом з її відмінними оцінками. Єдиною, хто їм не набридав, була Джанет, але лише тому, що вони ніколи про неї не думали. Вона була настільки занурена у свій мовчазний світ, що будь-які інші батьки вже давно звернулися б до вчителів чи психіатрів з питанням, чи вони це помітили. Утім, ніхто того не помічав. Джанет це набридло.
Вони повідхиляли спинки своїх крісел якомога далі назад. Потім попросили принести гральні карти та імбирну газованку. Діти насолоджувалися перебуванням у прихистку літака, який на той час уже перебував десь між Каліфорнією та Вірджинією – єдиними місцями на світі, куди вони навідалися за все своє життя.
Фікс брав тижневу відпустку на той період, коли Керолайн та Френні приїжджали влітку до Каліфорнії, а щойно діти Берта прибували до Вірджинії, Берт кожного разу повідомляв Беверлі, що його навантаження на роботі якимось дивом подвоювалося. Берт працював у сфері майнового права та довірчої власності в Арлінґтоні, вирішивши, що життя помічника окружного прокурора є для нього занадто напруженим. Важко навіть уявити собі, скільки людей хотіли скласти новий заповіт саме того дня, коли прилітали діти. Він посилав Беверлі до аеропорту саму на автомобілі-універсалі. Він збирався забрати їх сам, але в найостаннішу мить траплялося щось таке непередбачуване, що він не лише не міг поїхати в аеропорт, а навіть навряд чи встигав повернутися додому на вечерю. Беверлі вже й раніше забирала Бертових дітей з аеропорту, але насправді вона їздила забирати свою матір або Боні, або Воліс, які люб’язно погоджувалися провідати
