зараз ти знову думаєш про нього?
– Так, звичайно, – відповів Фікс, – через це все.
Він вказав рукою на крапельниці, які немовби ще прив’язували його до життя. Він усміхнувся.
– Йому не випало це пережити. Йому не довелося старіти та слабшати. Я впевнений, йому хотілося б постаріти та послабшати, якби в нього спитали. Напевне, він би сказав: «Так, будь ласка, хай у мене буде рак, коли мені виповниться вісімдесят». Але тепер…
Фікс стенув плечима:
– Я бачу і переваги, і вади.
Френні заперечно хитнула головою:
– Послухай, тобі випала краща доля.
– Зачекай, не поспішай з висновками, – заперечив їй батько. – Ти ще молода.
3
Того дня, коли Берт разом зі своєю майбутньою другою дружиною Беверлі від’їжджали з Каліфорнії до Вірджинії, Берт заїхав додому, до першої дружини Терези у Торенс, і запропонував їй подумати над тим, щоб теж переїхати разом із ними.
– Звичайно, не разом із нами, – сказав Берт. – Тобі слід підготуватися, запакувати речі, продати будинок. Розумію, що на це потрібен певний час. Але якщо добре подумати, то чому б тобі не повернутися знову до Вірджинії?
Колись Тереза вважала свого чоловіка найгарнішим у світі, тимчасом як насправді він був схожий на одну з тих ґарґулій чи химер, що встановлені на соборі Нотр-Дам-де-Парі для відлякування нечистої сили. Вона не сказала цього, але по тому, як змінився тон його голосу, було зрозуміло, що ця думка чітко відбилася на її обличчі.
– Послухай, – сказав Берт, – тобі все одно ніколи не хотілося переїжджати до Лос-Анджелеса. Ти зробила це лише заради мене і, якщо дозволиш мені нагадати тобі, – не без тривалого буркотіння. То чому ти тепер хочеш тут залишитися? Забирай дітей, їдь до своїх батьків, хай діти почнуть ходити до школи, а згодом я допоможу тобі знайти окреме житло.
Тереза стояла посеред кухні, яка зовсім недавно була їхньою спільною, і зав’язувала пасок банного халата. Кел був у другому класі, Голлі почала ходити до дитсадка, а Джанет та Албі ще були вдома під її доглядом. Діти повисли у нього на ногах й верещали, немов він був одним з атракціонів у Діснейленді: «Тат-у-у-у! Тат-у-у-у!» А він поплескував їх по головах, як по барабанах. Ще й відбивав при цьому якусь мелодію.
– Навіщо я тобі у Вірджинії? – запитала Тереза. Вона й сама знала навіщо, але хотіла почути це від нього.
– Так буде краще, – відповів Берт, указуючи самими лише очима на дитячі голівки, які ніжно пестив, по одній під кожною рукою.
– Для дітей краще, якщо їхні батьки живуть поблизу одне від одного? Для дітей ліпше, якщо вони живуть без батька?
– Господи, Терезо, але ж ти сама з Вірджинії. Я не пропоную тобі перебратися до Гаваїв. У Вірджинії вся твоя сім’я. Там ти будеш щасливішою.
– Я зворушена тим, що ти так піклуєшся про моє щастя.
Берт зітхнув. Через неї він гайнував час. Вона ніколи не цінувала його часу.
