книжки «Давид і Голіаф» являє собою спробу дослідити наслідки цієї помилки. Побачивши велетня, чому ми автоматично припускаємо, що він переможе в цій битві? І чого треба для того, щоб не приймати звичний стан речей як належне й бути таким, як Давид, Лоуренс Аравійський або, зрештою, Вівек Ранадіве та його розумниці з Кремнієвої долини?
Баскетбольна команда Вівека Ранадіве представляла Редвуд-Сіті в Національному юніорському баскетбольному дивізіоні для учнів сьомих-восьмих класів. Дівчата тренувались у спортзалі Пейз-Плейс у сусідньому Сан-Карлосі. Оскільки Ранадіве ніколи не грав у баскетбол, він звернувся по допомогу до експертів. Першим із них був Роджер Крейґ, колишній професійний спортсмен, який працював у компанії Ранадіве[16]. Після того як Крейґ пристав на його пропозицію, він найняв свою доньку Рометру, яка грала в баскетбол у коледжі. Рометра була однією з тих, кому довіряють опіку над найкращим гравцем опонента, щоб нівелювати його зусилля. Гравці команди обожнювали Рометру. «Вона завжди була для мене як старша сестра, – каже Анджалі Ранадіве. – Було так чудово, що вона в нас є».
Стратегія Редвуд-Сіті базувалася на двох термінах, яких мусить дотримуватись кожна баскетбольна команда, щоб провести м’яч далі. Перший – це час на вкидання м’яча з-за бокової лінії. Після того як одна команда влучає в кошик, гравець іншої вводить м’яч у гру, і в нього є п’ять секунд на те, щоб віддати пас комусь із одноклубників. Якщо цей термін перевищено, м’яч переходить до іншої команди. Зазвичай це не проблема, тому що команди не чекають на чужій половині майданчика, щоб відбити пас. Вони повертаються на свою. Команда Редвуд-Сіті цього не робила. Кожна з дівчат ходила за своєю опоненткою, мов тінь. У деяких командах під час пресингу захисник стає за нападником, якого він опікає, щоб не пропустити його далі з м’ячем. Натомість дівчата з Редвуд-Сіті дотримувались агресивнішої, ризикованішої стратегії. Вони ставали перед своїми суперницями, прагнучи завадити їм прийняти пас із-за бокової лінії. І в них ніхто не стежив за гравцем, який укидав м’яч. Навіщо? У Ранадіве з’являлася позиція зонального захисника, який підстраховував тих, хто опікав найкращого гравця в команді суперника.
– Згадайте американський футбол, – каже Ранадіве, – нападник може бігти з м’ячем. Він може кинути м’яч будь-куди, але йому все одно важко зробити пас.
У баскетболі пасувати тяжче. Менший майданчик. П’ятисекундне обмеження. Важчий, більший м’яч. У половині випадків команди, з якими грав Редвуд-Сіті, просто не могли ввести м’яч в гру за п’ять секунд. Або ж баскетболістка, котра вводила м’яч у гру, панікувала, щойно згадувала про ліміт часу, і викидала м’яч. Або ж її пас перехоплювала одна з баскетболісток Редвуд-Сіті. Дівчата Ранадіве грали з маніакальною одержимістю.
Другий термін у баскетболі обмежує максимальну тривалість переведення м’яча через центральну лінію
Слід зазначити, що Роджер Крейґ – не просто колишній професійний спортсмен. До виходу на пенсію він був одним із найкращих фулбеків за весь час існування Національної футбольної ліги. (
