приїжджають до Луїсвіля, сидять на трибунах і розпачливо спостерігають за їхньою постійною діяльністю. Для того щоб грати за правилами Давида, треба бути у відчаї. Слід бути аж таким слабким, що в тебе не лишається вибору. Їхні команди доволі сильні, аби зрозуміти, що з цього нічого не вийде. Їхніх гравців не вдасться переконати грати так жорстко. Їхнє становище не настільки відчайдушне. Але Ранадіве? О так, становище було просто нікчемним. Дивлячись на його дівчат, можна подумати, що цілковите невміння давати пас, вести м’яч і виконувати кидки – їхня найбільша вада. Але хіба так було насправді? Це створило умови для їхньої переможної стратегії.
Щойно команда з Редвуд-Сіті взялася перемагати в баскетбольних матчах, тренери суперників почали сердитись. У них виникло відчуття, що Редвуд-Сіті грає нечесно: мовляв, неправильно пресингувати по всьому майданчику дванадцятирічних дівчат, які лише починають засвоювати ази цієї гри. Хор критиків наполягав, що мета дитячого баскетболу – навчити учасників баскетбольних навичок. Вони вважали, що дівчата Ранадіве насправді не грають у баскетбол. Звичайно, так само можна було б сказати, що пресинг навчає дванадцятирічних дівчат значно цінніших речей – того, що зусилля можуть брати гору над уміннями й що звичний стан справ не слід сприймати як належне. Проте тренери, чиї команди програвали Редвуд-Сіті з великим відривом, не хотіли дивитися на це так по-філософськи.
– Один чоловік волів зчинити бійку зі мною на паркінгу, – каже Ранадіве. – Він був великим. Очевидно, й сам грав у футбол і баскетбол, а тут побачив цього худого іноземця, який переміг його в його ж таки грі. Він хотів мене відлупцювати.
Роджер Крейґ каже, що іноді його дивувало побачене.
– Інші тренери кричали на своїх дівчат, принижували їх, сварили. Вони казали арбітрові: «Це фол! Фол!» Але ми не фолили. Ми просто агресивно грали в захисті.
– Якось ми змагалися з командою з Іст-Сан-Хосе, – розповідає Ранадіве, – Вони грали вже не перший рік. Це були дівчата, які народилися з баскетбольним м’ячем у руках. Ми їх буквально виносили. Рахунок був двадцять-нуль чи десь так. Ми не давали їм навіть увести м’яч у гру, і тренер так розлютився, що взяв до рук крісло й кинув його. Він почав горлати на своїх баскетболісток і, звичайно ж, чим більше ти кричиш на дівчаток у такому віці, тим дужче вони хвилюються, – Ранадіве похитав головою. Ніколи, ніколи не слід підносити голос. – Нарешті арбітр виштовхав його з будівлі. Я злякався. Гадаю, він не міг дивитись на те, як ці біляві дівчата, котрі, вочевидь, грали гірше, перемагали їх усуху.
В основі всіх якостей, притаманних ідеальному баскетболісту, лежить уміння й бездоганне виконання. Коли в грі зусилля перемагають над уміннями, вона змінюється до невпізнаваності: приголомшливе поєднання відбитих кидків, махів руками й ногами, паніки з боку вправних гравців і викидання м’яча за бокову лінію. Треба бути сторонньою людиною – іноземцем, який недавно почав грати в цю гру, або
