заплатити половину. Якщо він залишав світло увімкненим, батько показував йому рахунок за електроенергію.
– Він говорив: «Дивись, ось скільки ми платимо за електрику. Ти лінуєшся, не вимикаєш світло. Ми платимо за твої лінощі. Але якщо тобі потрібне світло для роботи – двадцять чотири години на добу – не проблема».
Того року, коли юнакові виповнилося шістнадцять, він улаштувався на літо працювати на металообробному підприємстві свого батька. Це була тяжка фізична праця. До нього ставилися так само, як і до всіх інших робітників.
– Після цього я не хотів жити в Міннеаполісі – каже він. – Я більше не хотів залежати від роботи на батька. Праця була жахливою. Брудною. Тяжкою. Нудною. Я складав металобрухт у бочки. Я гарував там із п’ятнадцятого травня по День праці[20]. Я не міг відчиститися від бруду. Зараз думаю, що мій батько взяв мене на роботу, тому що знав: після цього я захочу втекти. У мене з’явиться мотивація робити більше.
У коледжі він мав пральний бізнес – відвозив до хімчистки і привозив звідти одяг своїх багатих одногрупників. Він організовував студентські чартерні рейси в Європу. Він ходив на баскетбольні матчі з другом і сидів на дуже поганих місцях за колоною. Йому було цікаво, як це – сидіти на найкращих місцях у першому ряду. Він навчався в школі бізнесу і в юридичній школі в Нью-Йорку, мешкав у незатишному районі Брукліна, щоб заощадити гроші. Здобувши диплом, він улаштувався на роботу в Голлівуді, а відтак перейшов із неї на іншу, більш високооплачувану, потім іще іншу, уклав кілька додаткових угод, отримав нагороди і здійснив низку надзвичайно успішних проектів. Тепер у нього є будинок у Беверлі-Гілз завбільшки з авіаційний ангар, власний літак, «Феррарі» в гаражі й ворота перед безкінечним проїздом, який мав такий вигляд, наче його доставили з середньовічного європейського замку. Він розумів гроші. Він розумів їх тому, що на вулицях рідного Міннеаполіса дізнався про їхню цінність і їхнє призначення.
– Я волів мати більше свободи. Я хотів прагнути різних речей. Гроші були інструментом, який можна використати для власних устремлінь, бажань і наснаги, – каже співбесідник. – Мене ніхто такого не вчив. Я сам до цього прийшов. Це було схоже на метод спроб і помилок. Мені подобався такий стимул. Він додавав самоповаги. Я відчував, що більшою мірою контролюю своє життя.
Чоловік говорив це, сидячи у своєму домашньому офісі – кімнаті завбільшки з типовий будинок, – а потім нарешті сказав головне. У нього були діти, яких він дуже любив. Як і кожен батько, він хотів їх забезпечити, дати їм більше, аніж мав сам. Але він створив велику суперечність, і він це знав. Став успішним, тому що здолав довгий і тяжкий шлях, дізнався про цінність грошей, значення праці, радість і задоволення від можливості втілювати задумане. Однак через цей успіх його дітям було важко вивчити такі уроки. Діти голлівудських мультимільйонерів не згрібають листя на сусідських подвір’ях у Беверлі-Гілз.
У США День праці відзначають у перший понеділок вересня.
