на такий великий клас, перше, що мені спадає на думку: ”Дідько, щоразу, як збиратиму письмові завдання, я сидітиму в школі по кілька годин замість того, щоб проводити час із власними дітьми”». Але він теж не хотів би викладати у класі, в якому менше від двадцяти учнів.
Джерелом життя будь-якого класу є дискусії, а для них потрібна певна критична маса. Зараз я викладаю в класах, у яких учні нічого не обговорюють, й іноді це буває брутально. Якщо учасників обмаль, це позначається на дискусії. Здавалося б, має бути навпаки, тому що тихі діти, які не наважуються говорити в класі з тридцяти двох учнів, почуватимуться впевненішими в класі з шістнадцяти осіб. Але мій досвід показує, що це не так. Тихі учні все одно лишаються тихими. А якщо клас надто малий, серед тих, хто говорить, не вистачає широти поглядів для справжнього обговорення. Також є щось особливе в рівнях енергії. Дуже малій групі, як правило, бракує енергії, що виникає в розбіжностях.
А як щодо дуже, дуже малого класу? Начувайтеся.
У мене був дванадцятий клас академічної французької з дев’яти учнів. Схоже на мрію, чи не так? Це був жах! Неможливо почати жодну розмову або обговорення на цільовій мові. Важко грати в ігри на закріплення словникового запасу, граматичних навичок тощо. Немає імпульсу.
Економіст Джесс Левін провів фантастичну роботу в цьому-таки ключі, зосередившись на голландських школярах. Він полічив кількість учнів зі схожим рівнем академічних навичок у кожному класі й помітив, що вона дивовижним чином впливає на успішність, особливо серед тих, кому тяжко дається навчання[24]. Інакше кажучи, якщо ви учень – а тим паче кепський учень – вам треба, щоб вас оточували люди, які ставлять такі самі запитання, розв’язують такі самі завдання і хвилюються через ті самі речі, що й ви. У такому разі ви почуватиметеся менш ізольованим і дещо нормальнішим.
На думку Левіна, саме в цьому полягає проблема дуже малих класів. Коли у класній кімнаті замало учнів, шанси на формування критичної маси дітей зі схожими здібностями дуже низькі. Левін каже, що в крайніх випадках зменшення класів «позбавляє менш успішних учнів прикладів до наслідування».
Ви розумієте, чому Тереза ДеБріто так хвилювалася через Шепоґ-Веллі? Вона – директор середньої школи, у якій навчаються діти в непростий період, коли вони стають підлітками. Вони незграбні, невпевнені й бояться здаватися надто розумними. За її словами, іноді спроби залучити їх до процесу, вести складніші обговорення нагадують «виривання зубів». Вона хотіла б, щоб у її класній кімнаті звучали цікаві й різні голоси, щоб у ній був той запал, який виникає під час роботи критичної маси учнів над завданням. Як це зробити в напівпорожньому класі?
– Чим більше у вас учнів, – розповідає ДеБріто, – тим різноманітнішими стають ці дискусії. Якщо клас надто малий для певної вікової категорії, із них тяжко витягнути хоча б слово.
Вона
Очевидним винятком є діти з серйозними порушеннями в поведінці й навчанні. Для дітей з особливими потребами обернена U-подібна крива суттєво зміщується праворуч. (
