півгодини їзди від Шепоґ-Веллі, в містечку Лейквіль, Коннектикут, є школа під назвою «Готчкісс». Її вважають за одну з найкращих приватних шкіл-інтернатів у США. Вартість навчання – майже $50 000 на рік. У школі є два озера, два хокейні майданчики, чотири телескопи, поле для гольфу і дванадцять піаніно. І не прості піаніно, як любить наголошувати дирекція, а Steinway – найпрестижніше з усіх, які є в продажу[25]. В «Готчкіссі» не шкодують грошей на учнів. Який середній розмір класів у школі? Дванадцять осіб. Саме те, чого боїться ДеБріто, у сусідньому «Готчкіссі» подають як найбільшу перевагу. «Наше навчальне середовище, – гордо заявляє дирекція, – камерне, інтерактивне та інклюзивне».
Чому така школа, як «Готчкісс», відверто погіршує становище своїх учнів? Однією з відповідей є те, що дирекція думає не про учнів. Вона дбає про їхніх батьків, для яких поле для гольфу, піаніно Steinway та маленькі класи являють собою підтвердження того, що $50 000 витрачено недаремно. Утім, точніше буде відповісти, що дирекція «Готчкісса» просто вскочила у пастку, в яку часто потрапляють багаті люди, заклади та країни – усі Голіафи – вона припускає: те, що можна купити за гроші, завжди перетворюється на реальні переваги. Звичайно ж, це не так. Цього нас учить обернена U-подібна крива. Добре бути більшим і сильнішим за свого опонента. Зле бути настільки більшим і сильнішим, що ти перетворюєшся на легку мішень для каменя, кинутого зі швидкістю 150 миль за годину[26]. Голіаф не отримав того, чого прагнув, тому що був завеликим. Чоловік із Голлівуду не був таким батьком, яким хотів бути, тому що він став надто багатим. Школа «Готчкісс» не така, якою вона хоче бути, тому що її класи надто малі. Ми всі припускаємо, що в наших інтересах завжди бути більшими, дужчими та заможнішими. Вівек Ранадіве, пастух на ім’я Давид і директор середньої школи Шепоґ-Веллі з цим не погоджуються.
Розділ 3. Керолайн Сакс «Якби я обрала Мерілендський університет, то й досі працювала б у науці»
Сто п’ятдесят років тому, коли Париж являв собою центр мистецького світу, група художників щовечора збиралася в «Кафе Ґербуа» в Батіньоллі. Очолював групу Едуар Мане. Він був одним із найстарших і найповажніших членів групи, вродливим і товариським чоловіком. Йому було трохи за тридцять, він одягався за останніми віяннями моди і зачаровував усіх навколо своєю енергією та почуттям гумору. Великий друг Мане, Едґар Деґа, був одним із небагатьох, хто міг змагатися в дотепах із Мане; обидва мали запальну вдачу і гострий язик, отож іноді між ними виникали запеклі суперечки. Високий і похмурий Поль Сезанн приходив, підперезаний мотузкою, й насуплено сідав у кутку.
– Я не подаю тобі руки, – сказав якось Сезанн Мане перед тим, як упасти в крісло. – Я не мився вісім днів.
Самозаглиблений і цілеспрямований Клод Моне був сином бакалійника, і йому бракувало освіти, що її здобули декотрі інші члени клубу. Його найкращим другом був «добродушний шибеник» П’єр-Оґюст Ренуар, який за час їхньої
Хоча на сайті «Готчкісса» написано, що в них дванадцять піаніно
241 км/год.
