в класі – і вона з цим змирилась.
– Я усвідомлювала, що хай скільки готуватимуся, деякі студенти знатимуть те, про що я ніколи не чула. Тому я намагалася не бути наївною.
Одначе з хімією все склалося ще гірше, ніж дівчина очікувала. Конкуренція в її класі виявилася занадто потужною.
– Мені було важко навіть спілкуватися зі студентами з цих класів, – веде далі Сакс. – Вони не хотіли мені розповідати, як вони вчаться. Вони не бажали говорити про те, як краще зрозуміти матеріал, тому що тоді я могла б їх наздогнати.
Навесні на другому курсі вона почала вивчати органічну хімію – і ситуація ще погіршилася. В Керолайн нічого не виходило.
– Ти запам’ятовуєш, як працює певна концепція, а потім тобі дають молекулу, яку ти ніколи не бачила, і просять тебе зробити ще одну молекулу, котрої ти ніколи не бачила, перейти від одного до іншого. Деякі люди вміють виконувати такі завдання за п’ять хвилин. Вони випереджають усіх. А інші привчили себе так думати, доклавши до цього купу зусиль. Я так тяжко працювала, але не могла нічого втямити.
Викладач ставив запитання, студенти навколо неї підносили руки, а Сакс сиділа мовчки і слухала їхні чудові відповіді.
– Мене охоплювало відчуття невідповідності.
Одного разу вона до пізньої ночі готувалася до консультацій із органічної хімії. Дівчина почувалася нещасною та сердитою. Вона не хотіла вчити органічну хімію о третій ночі, тому що це не давало жодного результату.
– Мабуть, саме тоді я почала замислюватися над тим, чи варто мені вчитися далі, – каже Керолайн. Їй це набридло.
Трагічним у цій історії є те, що Сакс обожнювала науку. Пригадуючи прощання зі своєю першою любов’ю, вона з сумом перераховувала курси, які хотіла б пройти, але не могла – фізіологія, інфекційні хвороби, біологія, математика. Влітку після другого курсу вона обдумувала важке рішення.
– У дитинстві я дуже пишалася тим, що можу сказати: «Мені сім років, і я люблю жуків! Я хочу їх вивчати, я постійно про них читаю й малюю їх у своєму альбомі, позначаю різні частини їхнього тіла, описую, де вони живуть і що роблять». Пізніше це перетворилось на: «Мене дуже цікавлять люди й те, як функціонує людський організм. Хіба це не дивовижно?» Без сумніву, для дівчини любов до науки є приводом для гордощів. Мені було трохи ніяково відмовлятися від цього й казати: «Я вивчатиму щось легше, позаяк не витримую такого навантаження». Певний час я сприймала це лише таким чином – як цілковиту поразку. Це було моєю метою, і я не можу її досягти.
Успіхи Сакс в органічній хімії ні на що не впливали, еге ж? Вона не хотіла бути хіміком-органіком. Це був лише курс. Багатьом людям не вдається опанувати органічну хімію. Чимало студенів-медиків проходять органічну хімію влітку в іншому коледжі, щоб мати цілий семестр на підготовку. Ба більше, Сакс вивчала органічну хімію в університеті з великою конкуренцією і суворими вимогами.
