містере Ван Горн? – спитала вона, по тому як Александра скромно відрекомендувала їх.
– Барахлить телевізор, – така була його понура відповідь.
Александра зрозуміла, що він воліє починати зближення самостійно; однак Зукі просто так не скараскаєшся, коли вона вже поклала собі розпитувати; її невеличке, настирливе мавпяче личко сяяло, як нова копійка.
– А що привело вас у цю частину світу? – таким було наступне питання.
– Здається, мій виїзд із Ґотема, – мовив він. – Там надто багато крадіжок, ціни на оренду захмарні. А тут доволі недорого. Це піде в якусь газету?
Зукі облизнула губи й зізналася:
– Можливо, згадаю про це в колонці, яку веду у «Віснику», вона називається «Очі й вуха Іствіка».
– Господи, не робіть цього, – сказав той кремезний чолов’яга в мішкуватому твідовому піджаку. – Я приїхав сюди, втікаючи від публічності.
– А можна поцікавитись, наскільки ви були публічні?
– Якщо я вам скажу, то це також буде публічність, правда ж?
– Можливо.
Александра почудувалася зі своєї подруги: яка ж вона бадьоро хоробра. Бронзово-брунатна аура Зукі зливалася із сяйвом її волосся. Вона спитала, як і Ван Горн, ніби ухиляючись:
– Люди кажуть, ніби ви винахідник. А які речі винаходите?
– Голубонько, навіть якщо я пояснюватиму вам це всю ніч, ви все одно нічого не зрозумієте. Здебільшого я працюю з хімікатами.
– А ви спробуйте, – не відступалася Зукі. – Може, зрозумію.
– Написати про це в «Очах і вухах» – це все одно, що я відправлю циркулярний лист своїм конкурентам.
– За межами Іствіка не читають «Вісника», це я вам гарантую. Навіть в Іствіку ніхто його не читає, лише дивляться власні оголошення.
– Послухайте, міс…
– Ружмон. Місіс. Я була заміжня.
– І ким же він був, франко-канак?[27]
– Монті завжди казав, що його предки були швейцарцями. І поводився, як швейцарець. А хіба у швейцарців не квадратні голови?
– Чорт його зна. Я думав – це про маньчжурів. У них щелепи, як ті бетонні блоки, щоб Чингісхану було легше складувати їх.
– Вам не здається, що ми трохи відійшли від теми нашої розмови?
– Щодо моїх винаходів: послухайте, я не можу говорити. За мною стежать.
– Як захопливо! Для всіх нас, – сказала Зукі, й усмішка підштовхнула її верхню губу, апетитно вигнувши її, та так високо, що аж зморщився ніс, і під ним вигулькнула смужка здорових ясен. – А якщо розповісте це лише для моїх очей і вух? І для Лекси. Ну хіба вона не розкішна?
Ван Горн жорстко повернув свою велику голову, ніби перевіряючи; Александра побачила себе в його налитих кров’ю очах, що раз у раз кліпали, ніби в перевернутий телескоп: страхітливо
Канак – сленгова назва канадців американцями.
