Складається враження, що там, де він жив до цього, справи йшли надто напружено. Та й йому подобається весь цей простір у тому великому домі. В нього три піаніно, їй-богу, щоправда, одне з них – фортепіано, і тримає він його в бібліотеці; а ще в нього є такі красиві старі книги, зі шкіряними оправами й заголовками латиною.
– Він пригощав тебе якоюсь випивкою?
– Лише чаєм. Його лакей – з ним він розмовляє іспанською – приніс велику тацю з різними настоянками у смішних старовинних пляшках, від яких віяло, ну знаєш, духом погреба з павутиною.
– Ти ж ніби сказала, що пила тільки чай.
– Ну, насправді, Лексо, може, я трошки й пригубила ожинового лікеру чи того напою, що дуже полюбляє Фідель, називається мескаль; якби знала, що доведеться давати тобі такий детальний звіт, то записала б назву. Ти доскіпливіша за ЦРУ.
– Вибач, Джейн. Певно, просто розревнувалася. Ще й місячні. Вже п’ять днів, від самого концерту, і болить лівий яєчник. Думаєш, це може бути менопауза?
– У тридцять вісім? Та ну, облиш, люба.
– Ну тоді, мабуть, рак.
– У тебе не може бути раку.
– Чому це не може?
– Бо це ти. В тобі надто багато чарів, щоб захворіти на рак.
– Бувають дні, коли мені здається, що в мене нема ніяких чарів. До того ж інші люди також володіють чарами.
Вона думала про Джину, дружину Джо. Мабуть, Джина ненавидить її. «Відьма» по-італійськи буде Strega. По всій Сицилії, розповідав їй Джо, всі вони дивляться одна на одну скоса.
– Бувають дні, коли здається, ніби мої нутрощі вузлами покрутило.
– Сходи до дока Пета, якщо це тебе справді турбує, – сказала Джейн не без співчуття.
Лікар Генрі Патерсон був пухкеньким рожевим чоловічком їхнього віку, зі зболеними, широкими, вологими очима і м’яким, але впевненим дотиком при обстеженні. Кілька років тому від нього пішла дружина. Він так і не збагнув чому й більше не одружувався.
– У нього я дивно почуваюся, – сказала Александра. – Через те, як він покриває тебе простирадлом і щось там робить під ним.
– Бідолаха, а що йому ще робити?
– Не бути таким лицеміром. У мене є тіло. Він це знає. Я це знаю. Для чого прикидатися з тим простирадлом?
– Бо за такі речі на них подають до суду, – сказала Джейн, – якщо в кабінеті в цей час немає медсестри.
Її голос прозвучав роздвоєно, ніби зображення на екрані телевізора, коли повз проїжджає вантажівка. Вона дзвонила поговорити не про це. Мала на думці щось інше.
– Що ще ти дізналася у Ван Горна? – спитала Александра.
– Ну… тільки пообіцяй, що нікому не розкажеш.
– Навіть Зукі?
– Особливо Зукі. Це стосується її. Дерріл і справді доволі цікавий, колекціонує геть усе. Залишився на прийомі довше за нас, а я пішла в «Бронзову бочку» з рештою квартету випити пива…
– І Ґрета була?
– О Боже, так. Розповідала
