я ще не пояснювала Ендрю свою ситуацію. Моє «Не можу» її продемонструє.
Повертаюся до Саллі.
доктор_тут: Ти продовжуєш відвідувати сеанси своєї психологині?
СалліIV: Так:) Дякую. Тепер тільки раз на тиждень. Вона каже, в мене помітний прогрес.
СалліIV: Ліки та ліжко – ключ до всього.
доктор_тут: Проблем зі сном немає?
СалліIV: Досі сняться жахіття.
СалліIV: А ти?
доктор_тут: Я багато сплю.
Мабуть, забагато. Треба згадати про це, коли говоритиму з доктором Філдінґом. Не впевнена, що зроблю це.
СалліIV: Як твій прогрес? Борешся?
доктор_тут: Не так швидко, як у тебе! ПТСР[51] – то жах. Але я сильна.
СалліIV: Звісно, сильна!
СалліIV: просто хотіла перевірити, як тут мої друзі – люблю вас усіх!!!
Я кажу Саллі adieu,[52] й тієї ж миті у «Скайп» телефонує мій репетитор.
«Бонжур, Ів», – бурмочу я собі під ніс. Якусь мить вагаюся перед тим, як підняти слухавку; я розумію, що хочу його побачити – те чорнильне волосся, той темнуватий рум’янець шкіри. Ті брови, що насуваються одна на одну та змикаються, наче l’accent circonflexe,[53] коли я дивую його своїм акцентом, що буває досить часто.
Якщо Ендрю знову відмітиться, я його ігноруватиму, поки що. Можливо, назавжди. Класичний кінематограф: його я ділю з Едом. Більше ні з ким.
Я перевертаю пісочний годинник на своєму столі, дивлюся, як маленька піраміда піску ніби пульсує, коли піщинки утворюють ямочку. Так багато часу. Практично рік. Я майже рік не виходила з дому.
Ну, майже. П’ять разів за вісім тижнів я наважувалась вийти назовні, через задній вихід, до саду. Моя «таємна зброя», як називає її доктор Філдінґ, то моя парасоля – Едова парасоля, якщо точніше, розхитана штукенція фірми «Лондонський туман».[54] Доктор Філдінґ, якого також можна назвати розхитаною штукенцією, наче опудало, стояв у саду, а я відчиняла двері, розмахуючи парасолею, ніби мечем. Ривок пружини – вона розцвітає; я уважно вивчаю її тіло, її ребра та шкіру. Темний тартан,[55] на кожній складці купола розміщені чотири чорні квадрати, чотири білі лінії по горизонталі та вертикалі. Чотири квадрати, чотири лінії. Чотири чорних, чотири білих. Вдихни, порахуй до чотирьох. Видихни, порахуй до чотирьох. Чотири. Магічна цифра.
Парасоля виступає просто переді мною, наче шабля, наче щит.
І тоді я виходжу.
Видих, два, три, чотири.
Вдих, два, три, чотири.
Нейлон сяє від сонця. Я спускаюся однією сходинкою вниз (хоча там їх, звісно, чотири) та підіймаю проти світила парасолю, зовсім трішечки, розглядаю крайчик його туфель, його гомілки. Бічним зором бачу, як зливою осипається світ, наче вода, що хоче залити мій водолазний дзвін.[56]
– Пам’ятай, що в тебе є своя таємна зброя, – чую голос доктора Філдінґа.
Ніяка це не таємна зброя, хочеться закричати мені; це тільки задрипана парасоля, яку я витягла
Посттравматичний стресовий розлад – психічний розлад, що виникає внаслідок якихось психотравмуючих подій.
Бувай (
Циркумфлекс (
Традиційний орнамент, що формується із перехресних вертикальних і горизонтальних смуг різного кольору.
Водолазний дзвін – підводне обладнання для транспортування водолазів на глибину, що має форму дзвона без дна.
