ж усі разом, щоб легше було нам почути посеред тиші її голос, почути, запам’ятати і зберегти в нашій пам’яті надовго, доти, поки наші голоси змішаються з тишею і вічністю…»
Віктор випростав спину, відсапнув, немов щойно пробіг стометрівку, а не клацав літери й слова на друкмашинці. Потер пальцями скроні, проганяючи напругу, що з’явилася через це термінове нічне завдання. Але наразі завдання виконане.
Узяв до рук готовий текст. Прочитав і самому стало шкода невідомо як загиблу або померлу оперну співачку.
Визирнув у вікно – внизу стояла машина, чекала.
Віктор підвівся, повернувся і відразу завмер від несподіванки: з порогу дверей на нього уважно дивився пінгвін. Він стояв нерухомо, і тільки вічка його горіли живим вогнем, але не виказували ніяких бажань. Він просто стежив за хазяїном. Безпристрасно і безпричинно.
Віктор, тяжко зітхнувши, протиснувся між пінгвіном і дверми в коридор, накинув на халат дублянку і, стискаючи в руці текст, вийшов на сходову площадку.
Кур’єр спав, опустивши голову на кермо. Віктор постукав по склу дверцят. Чоловік протер очі. Ні слова не мовлячи, відчинив дверцята, узяв з рук Віктора аркуш із текстом і, завівши машину, рушив.
Віктор повернувся до себе. Ніч була розбита. Спати не хотілося, у тілі народжувалася непотрібна бадьорість.
Віктор знайшов в аптечці снодійне, ковтнув дві пігулки, запив ще теплою водою з чайника і пішов до відпочивальні.
22
Наступного ранку о десятій годині знову зателефонував головний. Він був задоволений «хрестиком». Перепросив ще раз за те, що порушив нічний сон. Сказав, що за пару днів уже можна буде заходити до редакції, але головне при цьому – не забувати вдома кореспондентську «кірочку», бо тепер на всіх поверхах і на вході чергує ЗМОП.
На вулиці тривала зима з тріскучим морозом. Було досить тихо.
Стоячи з джезвою біля плитки, Віктор міркував: чим би заповнити новий день. З одного боку, з огляду на робочу ніч, він міг би цілком улаштувати собі вихідний. Але вихідний ще більше потребував заповнення чимось цікавим, ніж день звичайний. І тому Віктор вирішив після кави піти до кіоску по газети, а вже відтак вирішити, що робити далі.
Другу чашечку кави він пив уже з газетами підруч. Передусім прочитав свою нічну працю, надруковану півмільйонним накладом на передостанній сторінці газети. Всі слова були на місці, редактор тексту не чіпав. Хоча тут Віктор збагнув, що редактор радше не спав уночі, коли текст «виставляли» на шпальту перед тим, як запрацював друкарський верстат. Повернувшись до першої шпальти газети, Віктор прочитав довгу, на всю шпальту передову: «Війна не скінчилася, настало перемир’я». Упереміж з фотографіями, що нагадували фотографії часів штурму Грозного, на сторінці по-воєнному шикувалися колонки тексту. Віктор машинально втягся у читання статті. Чим більше він читав, тим більше вона його затягувала. Виявилося, поки Віктор жив нормальним життям,
