Навський Великдень до сходу сонця під хатою, на дереві чи на тину, розвішували білі сорочки без вишивки та звичайне чисте полотно (особливо в хатах, де протягом року до того був небіжчик), пропонуючи духам скористатися ними як одягом для душі, тобто здатністю здобути нове життя. Коли якась сорочка зникала, з того дуже раділи.
Зловорожим до людини був дух-господар болота й усього, що є на ньому, – болотяник. Він розважається, морочить людей, аж їм на болоті вчувався незрозумілий сміх, зітхання, булькотіння, голосне прицмокування, голоси тварин чи птахів тощо, а потім топить.
У стародавні часи наші пращури задобрювали болотяника на Благовіщення чи на Зелені свята: гурт людей, запаливши вогні, йшов на болото після заходу сонця з гіллям-клечанням, полином, татарським зіллям, квітами, благовіщенською водою, тричі його обходив, кропив освяченою водою й лишав болотяному господареві пожертви – кутю, молоко та крашанки. За ритуальну жертву вважали й поховання самогубців коло болота.
Життя давніх українців було щільно пов’язане з лісом. Усі знають про те, що володарем лісу та його оборонцем є лісовик. Наші предки вірили, що цей дух народжувався, коли ліс сягав певного обширу, накопичував достатньо внутрішньої енергії. Чим сильнішим та здоровішим був ліс, тим могутнішим ставав лісовик.
Існує версія, згідно з якою лісовик – це «пастух від звіра». Мається на увазі, що він охороняє лісових звірів від хижаків, мисливців тощо
Лісовика до сьогодні вважають справедливим захисником лісу. За віруванням наших пращурів, якщо ви прийшли до лісу на прогулянку чи позбирати ягоди, гриби та трави, насамперед маєте попросити дозволу увійти. Буде ліпше, якщо не забудете взяти із собою гостинець для лісовика – шматок хліба – та покласти його під дерево чи на пеньок. Якщо раптом заблукали, можна попросити допомоги в лісовика: якщо ви не капостили в лісі, то він неодмінно виведе вас на шлях додому.
Щоб не розгнівити лісовика, наші предки дотримували неписаних законів поведінки в лісі: дерева рубали тільки взимку і лише ті, що були пошкоджені буревієм, старі чи хворі, не полювали в пору розмноження тварин, не вбивали заради розваги, а в день народження лісовика (4 вересня) намагалися принести до лісу подаруночок для його володаря, щоб потім у лісі щастило протягом усього року. Існували й дні, коли до лісу ходити було заборонено. 27 вересня, церковне свято Здвиження, й до нині править за день, коли ліс сповнюють гадюки: перед тим, як заснути до весни, змії вигріваються на осонні, кубляться на пеньках. 17 жовтня, на Єрофія-мученика, в зимову сплячку впадав сам господар лісу й більшість лісових духів, а перед тим улаштовували вони собі гучні проводи, через які ліс шумить, регоче, гуде…
В українських Карпатах лісовий дух має інше ім’я, там його звуть чугайстром. Попри те, що уявляють його досить великою та звіроподібною істотою, перед людьми
