Ти залишив її також. Я наливала собі келих за келихом, спочатку з льодом, а потім, коли форма для льоду спорожніла, чистий віскі. Напій обпікав губи, але на смак був, наче твій поцілунок. А ще він тамував біль. Уперше після твого від’їзду я спала цілу ніч. Уранці почувалася жахливо і, зателефонувавши на роботу, сказала, що захворіла. А потім усе повторилася наступного тижня. І наступного. Я змушувала себе ходити на роботу, вчилася жити з болем.
Були магазини, до яких я не могла зайти, і ресторани, у яких не могла їсти. Протягом місяця я спала на підлозі, тому що, намагаючись заснути в нашому ліжку, відчувала, твою відсутність. На дивані було ще гірше. Він нагадував мені ніч після церемонії. Я пожертвувала половину свого одягу на доброчинність і викинула геть плакати, які висіли на стінах.
Через шість місяців після того, як ти пішов, я сиділа в напівпорожній квартирі й телефонувала Кейт.
– Я не можу тут лишатися, – сказала я.
– То й не треба, – відповіла вона. – Переїжджай до мене. Отже, я зібрала решту речей і переїхала, на два тижні. Кейт допомогла мені здати нашу квартиру, а потім я поїхала до Брукліна. Я не могла більше так жити. Потрібен новий район, свіжий початок. Але навіть змінивши район, я змушена була уникати ресторанів «Bubby’s», у якому ми були на весіллі Кевіна й Сари, «Red Hook Lobster Pound», де ми святкували День Незалежності. Ти був повсюди. Ми провели разом рік і два місяці, і але ці чотирнадцять місяців змінили мій світ.
Я написала тобі мейл, пам’ятаєш? У ньому не розповідала тобі, як почуваюся, як розвалююся на шматки.
«Відпочиваю в Гемптонзі[13] з Алексіс! Вирішила останньої миті, але буде весело».
Я писала це з удаваним захопленням.
«Щойно бачила виступ Бена Фолдса на фестивалі «SummerStage» – тобі сподобався б концерт. Як у тебе справи?»
А потім чекала, чекала й чекала на відповідь, яка ніколи не надходила. Я продовжувала згадувати твої слова про те, що ми підтримуватимемо зв’язок. Як ти казав, що завжди кохатимеш мене. Щоразу, перевіряючи електронну пошту, була охоплена сумішшю люті й печалі – таке глибоке розчарування, якого раніше ніколи не відчувала. Я починала писати тобі листи. Насправді дуже різкі. Але викидала геть усі й жодного не надіслала. Боялася, що, якщо кричатиму на тебе через континенти, ти взагалі мене викреслиш зі свого життя, і я ніколи не отримаю від тебе звістки. Я думала, що не зможу з цим упоратися.
Зараз, озираючись назад, я знаю, що тобі також було боляче намагатися рухатися далі, шукати власний шлях. Мабуть, моє повідомлення з Нью-Йорка було наче промінь, спрямований з іншої планети. Фестиваль «SummerStage»? Гемптонз? Я навіть не уявляла, що ти думав, коли читав це. Але потім? Потім я не могла зрозуміти, як ти можеш ігнорувати мене. Як однієї миті ти міг кружляти мене, цілувати й казати, що через мене почуваєшся непереможним, а потім раптом щезнути.
За два місяці після твого від’їзду від тебе надійшов мейл. Перший, який ти мені написав, відколи потрапив
Популярний приморський курорт, передмістя Нью-Йорка.
