сукня також не підійшла.
Я вдягла темно-синю сукню, із намальованими кутками й гострими візерунками.
– Витримано, – зазначив ти. – Гарно й елегантно.
Я побачила, що інші жінки в магазині помітили нас. Літні дами поблажливо посміхалися. Деякі молодиці мали заздрісний вигляд. Коли я побачила, як вони витріщаються, то спробувала прибрати усмішку зі свого обличчя, притлумити почуття, яке нашіптувало: «У світі все на своїх місцях». Те денне щастя було наче нашою долею – твоєю й моєю разом.
Я поміряла ще кілька плать, доки не обрала червону шовкову сукню, що зав’язувалася на шиї, з відкритою спиною, обтислу в грудях і просторішу знизу, тож коли я йшла, спідниця коливалася. Пам’ятаєш, що ти тоді сказав? Я просто зараз бачу, як ти промовляєш ті слова з вогниками в очах, коли погляд блукав по моєму тілу.
– Ось ця приголомшлива, – сказав ти. – Ти приголомшлива.
Ти підвівся з канапи, узяв мене за руку й, кружляючи, вивів на середину відділу з одягом. Потім нахилив назад і поцілував.
– Ось ця, – прошепотів ти, коли ми вирівнялись. – Купуй її якнайшвидше. Тут є вбиральня, куди ми б могли прослизнути? Або просто візьмемо таксі додому?
Я засміялась і прошепотіла у відповідь: «Таксі», – а ти допоміг мені із застібкою.
18
Коли ми приїхали додому того дня, ти підхопив мене разом із моїми покупками на руки й пробіг два сходових просвіти до нашої квартири, незграбно намагаючись дістати ключ, доки я висіла на твоїй шиї й заливалася сміхом.
– Що це ти робиш? – запитала я. – Ти божевільний.
– Не можу більше чекати, – відповів ти, поштовхом відчиняючи двері й кидаючи мене на ліжко. Ти жбурнув мої пакети на диван і повернувся, знімаючи свою сорочку через голову. – Дивитися на тебе в тих сукнях, знати, що ти оголена в тій роздягальні… це нестерпно.
Я також скинула свою футболку й розстібнула ліфчик. Коли я стягла його з плечей, ти застогнав.
– Люс, – промовив ти. – Люсі.
Потім заліз до мене в ліжко, і твої руки й вуста були скрізь, я також стогнала, і моя спина вигиналася дугою, а тоді ти був усередині мене, і я почувалася довершеною, як і завжди, коли ти входив у мене.
– Ґебріелю, – сказала я, перериваючи дихання, – через тебе я почуваюся безмежною.
Ти нахилив голову, міцно поцілував мене й прошепотів:
– Через тебе я почуваюся непереможним.
Це все кохання. Через нього ви почуваєтеся нескінченними й непереборними, наче для вас відкритий цілий світ, досяжне геть усе, і кожен день наповнений дивом. Можливо, це такий акт відкриття свого внутрішнього світу, дозвіл комусь іншому зазирнути до нього – або, можливо, це вияв глибокої турботи про іншу людину, що збільшує ваше серце. Я чула від багатьох людей різні версії фрази «Я ніколи не здогадувалася, наскільки сильно можу любити іншу людину, доки…» І після слова «доки» зазвичай продовжували «не з’явилася моя племінниця», або «я народила дитя», або «я всиновила дитину». Я ніколи не здогадувалася, наскільки сильно можу
