заради іншого. Це була теорія, яка формувала твої рішення, свідомо чи несвідомо. Частина того, що вказувало шлях, яким ти йшов, і який привів нас сюди.
Але я б насправді хотіла думати, що річ не в цьому. Що ти можеш мати люблячого батька й таку ж дівчину. Мати успішну кар’єру і вдале особисте життя. Але, мабуть, ти б сказав, що маючи все те, щось могло би статися із твоїм здоров’ям. Або з фінансами. Або Бог його знає з чим.
Чи змінював ти колись свою думку, Ґейбе?
Як би я хотіла, щоб ти міг відповісти.
16
Незабаром після мого дня народження ти записався на курси до Піта. Мене завжди вражало, як довго ти підтримував із ним зв’язок після виїзду з Нью-Йорка. Я знаю, що він багато для тебе значив. Це було очевидно. Він той, хто робив перші поштовхи у твоїй кар’єрі. Мене дивувало, що саме в ньому ти нарешті знайшов підтримку й напутництво, які завжди прагнув отримати від батька. Коли ти вчився на його курсі, відсилав з його допомогою фотографії до «Village Voice», я бачила, що ти аж світишся від щастя. Через це на мить подумала, що, мабуть, я помилялася, як і ти, можливо, ти зможеш бути щасливим, лишившись у Нью-Йорку.
Також ти взяв на себе обов’язок із приготування вечері, тому що я зазвичай залишалася в офісі, доки Філ не піде – а працював він допізна, – і намагалася вигадати нові варті ідеї щодо «Захопливої Галактики». Пам’ятаєш той вечір, коли прийшла додому пізніше, ніж зазвичай – близько дев’ятої, – а ти готував пасту зі зробленим власноруч соусом песто? Пляшка вина була відкоркована, і ти вже випив келих. Коли я увійшла, ти накривав на стіл. Із колонок, приєднаних до лептопа, лунала Елла Фіцджеральд.
– Оу, привіт тобі, – промовив ти.
Твій поцілунок відгонив вином «Мальбек».
– Ти сьогодні в хорошому настрої, – відповіла я, скидаючи джинсову куртку.
– Відгадай, хто автор фотографії, яку надрукують у «Нью-Йорк Таймз»? – запитав ти.
Я відкрила рот від подиву.
– Ти?
– Я! – радісно відповів ти. – Піт сконтактував мене з журналістами, і вони помістять ту світлину, яку я зняв у нашому кварталі, коли трубопровід прорвався посеред вулиці. Це для статті про міську інфраструктуру, яка руйнується.
Я кинула свої сумки на підлогу й обійняла тебе.
– Вітаю, мій талановитий, блискучий хлопче.
Тієї миті, коли ти підняв мене на руки й опустив на диван, я подумала, що, можливо – лише можливо, – це буде довгострокова робота. Можливо, ти врешті-решт не поїдеш геть.
Тоді ми повечеряли напіводягнуті, а потім я поділилася власними новинами. Філ попросив мене допомогти йому вигадати кілька сюжетів для серій наступного сезону.
– Це воно, – сказала я. – Мій шанс по-справжньому вплинути на те, що діти в нашій країні бачать і розуміють та чому вони навчаються.
Ти сидів зі мною до пізньої ночі, коли я, лежачи в ліжку, активно обговорювала ідеї, і був моїм першим слухачем. Але жоден із власних варіантів мене не втішав. Краєм ока я помітила твій фотоапарат.
