style="font-size:15px;"> – Ще раз дякую, – сказав ти, і твоя усмішка осяювала вже її шлях – не мій. Вона вийшла з кімнати.
Я не зовсім розуміла, що казати. Я піймала тебе просто на розмові про ресторанні знижки. Але чому ти був із нею в бібліотеці? Чому не пішов шукати мене?
– Що ти тут робиш? – я запитала якомога природніше. Ти пройшов кімнатою, зачинив двері й, вишкірившись, промовив:
– Шукаю місце, де ми могли б зробити це.
Ти вхопив мене за зап’ястки і, тримаючи їх над моєю головою, притиснув до книжкової шафи й палко поцілував.
– Я буду кохатися з тобою в цій бібліотеці, – повідомив ти, – доки ззовні проходить вечірка. Але не збираюся замикати двері.
– Але… – заперечила я.
Ти поцілував мене знову, і мій протест припинився. Мені було байдуже до того, що я знайшла тебе з Рейчел у бібліотеці. Усе, що мене хвилювало, це твої пальці, які стягували підв’язки моїх панчох, і звук, із яким ти розстібнув свою ширіньку.
Я не змирюся із цим зараз, і я не повинна була змиритися тоді: ти заспокоюєш мене поцілунком, стираєш мої сумніви оргазмом. Я повинна була змусити тебе пояснити це. Я повинна була вичитати тебе за флірт з іншою, за те, що не пішов шукати мене. Але ти наче наркотик. Коли я була під кайфом від тебе, ніщо інше не мало значення.
– Ш-ш-ш, – попередив ти, піднімаючи мою спідницю. Я навіть не усвідомлювала, що видаю якісь звуки.
Щоб не кричати, я закусила губу і, виявилося, дуже міцно, бо, цілуючи тебе пізніше, лишила на наших вустах сліди крові.
Я дуже тебе кохала – і не мала сумнівів щодо твого кохання до мене, – але ніколи не забувала про Стефані і, думаю, на споді серця переймалася, що це може статися знову: ти покинеш мене заради неї, або такої, як ця Рейчел, або мільйона інших жінок, на яких ти натрапляєш у метро, або в «Старбакс»[7], або в магазині. Гойдалка наших стосунків не завжди виявлялася збалансованою. Зазвичай ми були рівними, однаковими, але час од часу я опинялася внизу, намагаючись піднятися вгору, лякаючись, що ти зістрибнеш з гойдалки, щоб бути з кимось іншим, а я застрягну без шансів досягти рівноваги. Але навіть скажи я щось у тій бібліотеці – не думаю, що це щось би змінило.
Тому що не існувало іншої жінки, через яку мені слід було турбуватися.
12
Однак такі сумніви виникали в мене нечасто. У нас було набагато більше, безліч речей, які ідеально підходили нам. Кожен із нас цікавився захопленням іншого – кар’єрами, які ми колись мріяли здобути. Ти продивлявся кожнісіньку серію «Захопливої Галактики» – телевізійної програми, над якою я працювала, і ділився враженнями про те, як різноманітні прибульці відтворювали соціальні ситуації для дітей. Здавалося, що ти з головою поринув у це, тож я почала питати твою думку навіть до того, як програма потрапляла на виробництво.
На той час у мене не було жодної справжньої влади. Ще ні. Але я мала передивлятися сценарії та розкадрування й надавати відгук своєму босові. Я ставилася до цього обов’язку значно
Мережа кафе швидкого обслуговування.
