мене.
Я поцілувала тебе у відповідь, але всередині подумала, що все вищеперелічене також стосувалося й моєї мами, але не мало ніякого значення. У будь-якому разі вона втратила себе. Цікаво, чи хотіла вона цього.
13
Іноді ми ухвалюємо рішення, які здаються правильними, але потім, коли озираємось назад, стає зрозуміло, що вони були очевидно помилковими. Деякі рішення є правильними навіть у ретроспективі. Усупереч тому, що кожен казав мені не робити цього, і навіть знаючи, що станеться потім, я досі щаслива, що переїхала до тебе того засніженого січневого дня.
– Він же сказав тобі, що хоче поїхати, – провадила Кейт, щойно ми вмостилися на м’яких кріслах у нашому куточку для сніданків, поставивши чашки з кавою на столик.
– Але дата ще не визначена, – сперечалася я. – У нього ще немає роботи, а щоб знайти її, може, знадобиться багато часу. Та навіть якщо він влаштується, хтозна, чи довго це триватиме? Він може поїхати на невеликий проміжок часу, а потім повернутися.
Кейт подивилася на мене поглядом, який, думаю, практикує на партнерах у своїй юридичній фірмі. Погляд, що промовляє без слів: «Чи ти чуєш себе? Очікуєш, що хтось у це повірить?»
– Навіть якщо він отримає роботу наступного тижня, – сказала я, – навіть якщо він буде відсутній роками, я хочу провести з ним якомога більше часу, доки він не поїде. Я про те, що кінець світу може настати вже завтра. Або ж я можу потрапити під вантажівку і померти в четвер, через тиждень. Я хочу жити теперішнім.
– Лу, – промовила Кейт. Вона пробігла пальцями по срібному намисті від «Tiffany», яке подарував їй Том. Вона щодня вдягала його. – Проблема в житті сьогоденням сама собою вже означає, що ти не будуватимеш планів на майбутнє. А ймовірність того, що завтра настане кінець світу або ти потрапиш під вантажівку, дуже мала. Імовірність того, що Ґейб влаштується на роботу за кордоном і розіб’є тобі серце при цьому, надвелика. Я просто намагаюся допомогти тобі зважити всі ризики. І менш ризикованим буде залишитися жити зі мною.
Захищати свій вибір від усіх виявилося важко. Схожа розмова була в мене з мамою попереднього вечора. А з братом Джейсоном – за кілька днів до цього. Алексіс погодилася з моїм рішенням, але навіть я знала, що з-поміж усіх моїх друзів вона мала найсумнівніший світогляд. Я втратила рахунок кількості чоловіків, із якими вона переспала через свій девіз: «А чому б і ні, хай йому грець».
– Річ у тім, Кейт, – сказала я, – що я вже готова до всього, житиму з Ґейбом чи ні. Отже, можу розважатися, доки він тут.
Кейт на мить притихла, потім нахилилася й обійняла мене.
– О, Лу, – промовила вона, – я люблю тебе, незважаючи ні на що, але… подивимось, чи зможеш ти знайти спосіб укрити своє серце захисною плівкою. У мене погане передчуття.
Кейт, звичайно, мала рацію. Але в ту мить я нічого не могла вдіяти, щоб змінити траєкторію: мою, твою, нашу. Я наполягала на своєму рішенні. І навіть зараз підтримаю його. Я ніколи не почувалася настільки живою, як у ті п’ять місяців, коли ми мешкали разом. Ти змінював життя, Ґейбе. Я рада,
