Ось ви вдвох у шортах сидите біля басейну, звісивши ноги. Ось ти на ґанку наставляєш їй ріжки.
– Вау, – вигукнула я.
– Я витратив майже цілий день, аби роздрукувати їх, – сказав ти, – а тепер упорядковую їх за кольором. Хочу, щоб скидалося на калейдоскоп.
Я вмостилася на підлогу поруч, і ти швидко мене поцілував.
– Чому саме калейдоскоп? – запитала я, підіймаючи світлину, де ви з мамою стоїте спиною до спини, ти трішки вищий від неї. У вас однакове кучеряве світле волосся – важко сказати, де закінчувалася мама й починався ти.
– Мені тут чотирнадцять, – промовив ти, зазираючи через плече.
– Ти був гарненьким, – сказала я. – Чотирнадцятирічна я закохалась би в чотирнадцятирічного тебе.
Ти усміхнувся і стиснув мою ногу.
– Навіть не бачивши твоєї фотографії в чотирнадцять, я викручусь і скажу, що було б навпаки.
Тепер усміхнулась я. Відклавши світлину, я знову запитала:
– Чому калейдоскоп?
Ти провів рукою по чолу, прибираючи локони з очей.
– Я ніколи нікому не розповідав цієї історії, – тихо промовив ти.
Я взяла ще кілька світлин. Ви з мамою задмухуєте свічки на її святковому торті на день народження. Ось стоїте на тлі мексиканського ресторану, і мама тримає тебе за руку.
– Тобі не обов’язково мені відповідати, – сказала я, гадаючи, чи це батько фотографував вас, допоки тобі не виповнилося дев’ять, і хто фотографував вас потім.
– Знаю, – відповів ти, – але я хочу. – Ти підсунувся ближче, обличчям до мене, наші коліна були поруч. – За рік після того, коли мої батьки розійшлися, з грошима було дуже скрутно. Повертаючись додому після школи, я заставав маму частіше в сльозах, аніж за малюванням. Тоді я був упевнений, що будь-яке святкування мого дня народження буде відстійним. Я сказав їй, що не хочу влаштовувати вечірку з друзями. Я не хотів, аби мама турбувалася, де взяти на неї гроші.
Мене знову вразило, наскільки різними були наші дитинства. Я ніколи не хвилювалася, що мої батьки не будуть у змозі оплатити вечірку.
– Але мама… – сказав ти. – У мене був улюблений калейдоскоп. Я годинами дивився в нього, прокручуючи диск знову і знову, спостерігаючи, як змінюються образи, зосереджуючись на калейдоскопі замість того, щоб помічати, наскільки сумною була мама, наскільки пригніченим був я, не в змозі зробити її щасливішою, наскільки я був злий на свого батька.
Розповідаючи, ти не дивився на мене. Повністю зосередився на словах, які помалу виходили з тебе. Я поклала руку тобі на коліно і стиснула. Ти блідо всміхнувся мені.
– І? – запитала я.
Ти зробив глибокий вдих.
– Вона перетворила весь будинок на калейдоскоп, – відповів ти. – Це було… неймовірно. Вона розвісила шматочки кольорового скла, прикріпивши їх до стелі, увімкнула вентилятор на мінімум, і вони кружляли в повітрі. Це було вражаюче.
Я намагалась уявити собі це – будинок, перетворений на калейдоскоп.
– Ми з мамою
