закусивши нижню губу – із цим виразом ти завжди обмірковуєш щось серйозне, знову й знову прокручуючи думки. Що саме коїлося тоді у твоїй голові?
А потім оголосили нашу номінацію – і ми виграли! Я ледве могла дихати. Повітря було наповнене радістю. Я уявила, як церемонію дивляться мої батьки й обоє плачуть, а тато вдає, що не розкис. Уявила, як Джейсон із подивом вигукує, а Кейт щиро радіє. Філ висмикнув мене на сцену разом із рештою команди, і я стояла поруч із ним, коли він виголошував промову. Я усміхалася так широко, що відчувала, як розтяглися щоки. Я дивилася просто на тебе серед глядачів, прагнучи розділити своє щастя з тобою, але твої очі були скляні. Ти навіть не глянув на мене. На мить я запитала себе, що коїться, але ми почали розвертатися та спускатися зі сцени, а коли я повернулася на своє місце поруч із тобою, ти ніжно поцілував мене і сказав: «Я кохаю тебе».
Потім ми відривалися на вечірці, п’яні від адреналіну переможців. Ми танцювали, пили, сміялися, ти перемовлявся з дружинами, хлопцями та нареченими моїх колег. Але можу сказати, що тебе там увесь цей час насправді не було.
21
Коли ми повернулися додому, я скинула туфлі й упала на диван. Ти присів поруч, узяв мої ступні й почав розтирати, аби зник біль від восьми годин на підборах.
– О Господи, – застогнала я. – Ґейбе, це краще, ніж секс.
Це тебе не розвеселило, хоч я очікувала, що ти засмієшся.
– Люс, – сказав ти, продовжуючи м’яти мою ліву ногу, – нам потрібно поговорити.
Я сіла й витягла ноги з твоїх рук, підібгавши їх під себе.
– Що сталося? – запитала я. – З тобою все гаразд? З нами все гаразд? Я думала, все було чудово, але якщо є щось…
– Люсі, – цього разу ти назвав моє ім’я повністю. – Зупинись. – Потім глибоко вдихнув. – Не знаю, як про це говорити, але скажу прямо. Мені запропонували роботу в «Associated Press»[12]. Для початку я поїду в Ірак, де мене приставлять до військових, аби висвітлювати події. З можливістю отримання оплачуваної посади. Піт зробив кілька дзвінків, посмикав певні ниточки. Він знав, що я хотів за кордон.
На мить мені перехопило подих.
– Коли? – прошепотіла я. – Надовго?
– Вони хочуть, щоб я поїхав за три тижні. Робота щонайменше на два місяці. Можливо, набагато довше.
– Коли ти маєш відповісти? – запитала я, а про себе подумала: «Ми дамо раду з двома місяцями. Можливо, навіть довше. Ми впораємося».
– Я вже дав відповідь, – сказав ти, опустивши погляд на свої пальці. – Я погодився.
– Ти що зробив? – перепитала я.
Відчуття було таке, ніби хтось витягнув пробку у ванній, і вируючий потік змив наше спільне життя. У моїй голові виникла Кейт, її слова про ймовірність того, що ти поїдеш і розіб’єш мені серце.
Ти досі не дивився на мене.
– Оформлення документів ще було в процесі, – сказав ти, – але сьогодні всю паперову роботу завершено. Я не знав напевно. Усе здавалося таким крихким. Я не хотів нічого казати,
Одне з найбільших у світі й найбільше в США інформаційне агентство, всесвітня новиннєва мережа.
