Я завжди добре заробляв: не пригадаю жодного року, коли мої прибутки не можна було б назвати чималими. Але я завжди боявся, що одного чудового дня все провалиться, а я залишуся ні з чим. Водночас, заплющуючи на це очі, я рік за роком розтринькував зароблене. Я жартував: якщо я розраховуюся карткою і на ній щось залишається – значить, усе гаразд. Я пишався своєю дисципліною, але деяких речей просто не помічав.
У фінансових справах нашої компанії панував безлад: я приділяв їм замало часу. Наш відділ бухгалтерії складався з одного обдарованого, але недосвідченого працівника, якого я взяв на роботу відразу після закінчення навчання; він поєднував обов’язки особистого асистента і офіс-менеджера. Тільки за перший рік ми, напевно, втратили сто тисяч доларів на неінкасованих коштах – і все через недбале управління фінансами! (Як я пізніше дізнався, проблеми з грошима зазвичай не обмежуються фінансами – справа стосується самооцінки й самоповаги.)
Безсумнівно, Боб знав, що така поведінка вказувала на глибші проблеми. Він обережно почав тягнути за ниточку.
– Як часто ти переглядаєш свої бухгалтерські документи, Кейте?
– За це в мене відповідає асистент. Хоч, звісно, не все йде гладко, – безтурботно відповів я.
– Ти знаєш про стан дебіторської заборгованості й терміни її погашення? Яка загальна сума? Чи вкладаєшся ти в графік? Наскільки ретельно ти стежиш за грошовим потоком?
І це розмова за обідом? Я розсміявся.
Питань було багато, а відповідей – мало. Але я був упевнений, що він мене не засуджував. Чи був я збентежений? Авжеж. Проте мені не здалося, що Боб погано про мене думає – він просто хотів допомогти. Як і Пітер з Грегом, Боб спускав мотузку, щоб я міг за неї вхопитися.
– Бобе, – нарешті сказав я, – не можу передати словами, як твої питання мене зацікавили. Дякую тобі. Я б із радістю продовжив розмову. Може, пообідаємо на вихідних?
– А може, сядемо цього тижня і повечеряємо?
Я аж здригнувся: він сказав це точнісінько так, як Грег.
Ми з Бобом зустрілися, і відтоді збиралися щонайменше раз на місяць. Щоразу він давав мені домашнє завдання – питання, які я повинен був порушити перед фінансистами. Боб переконав мене взяти в команду фінансового керівника – і я його послухався. Завдяки нашим розмовам я навів у FG лад. Звичайно ж, ми говорили не тільки про мене. Ми обговорювали життя Боба, його мрії та проблеми. Я теж давав йому домашні завдання, а також підкидав думки і ширший погляд на справу.
Таким чином, із Пітером (який спочатку був просто приятелем), Бобом (із яким нас звів випадок) і Грегом (колишнім начальником і наставником) у нас склалися чудові стосунки підтримки. Вони мене спрямовували, підбадьорювали, підтримували і допомагали стати відвертішим. Ці троє щедро витрачали на мене свій час, я звітував їм про успіхи – і в такий спосіб вони допомагали мені реалізувати свій потенціал. У мене ніби з’явилося плем’я, що захищало мене, не зводило з мене ока – а я не зводив очей із них.
