вчинки людини визначаються передусім рисами її вдачі, а не силами соціуму чи середовища.
У відомому дослідженні, проведеному в 1967 році, учасників попросили прочитати есе з аргументами «за» і «проти» кубинського лідера Фіделя Кастро – причому позиція авторів була обрана підкиданням монети. Навіть після того як учасникам повідомили, що позиції авторів обрані випадково, ті все одно вважали, що автори прихильних текстів насправді симпатизували Кастро.
Західна упередженість мислення позначається і на бізнесі. Наприклад, якщо продавець не зумів залучити нового клієнта, ми зазвичай звинувачуємо в цьому самого продавця – мовляв, він не дуже добре працює. У Східній Азії, ймовірно, переважатимуть інші пояснення – складна економічна ситуація, рішення клієнта чи висока конкуренція.
Нісбетт і його колеги припустили, що така відмінність у поглядах бере свій початок ще в давньогрецькій і давньокитайській цивілізаціях. У греків переважав індивідуалізм, логіка та аналітичне мислення, а китайці тяжіли до діалектичного мислення, холізму й колективного землеробства.
Неважко знайти приклади, що уособлюють ці культурні відмінності. Представники західної цивілізації цінували героїзм, винахідництво і досягнення. Підтвердженням цього є відома кінна статуя імператора Марка Аврелія в римському Капітолії або Декларація незалежності Америки. А от у японців є приказка: «Цвях, що стирчить, знову заб’ють». У японському суспільстві вважають, що виділятися серед інших – неприпустимо.
Я переконаний, що західним людям час звернути увагу на те, що закодовано в нашій ДНК, – прагнення спільноти. Наші культурні цінності зайшли надто далеко в бік ізоляції, а це не відповідає нашим природним схильностям.
Дуже часто ми відірвані одне від одного і вдома, і на роботі. Принаймні мене це точно стосувалося. Багато людей намагаються все робити самі. Я здогадуюся чому. У сучасній культурі на перше місце ставлять особистість, а не команду і співпрацю. Засоби масової інформації постійно пропонують нам історії про зірок бізнесу, політики і спорту, котрі, здавалося б, досягли всього самі, йдучи за власною геніальністю. Тих, хто потребує допомоги або шукає підтримки, ми часто вважаємо слабкими, невпевненими, несамодостатніми людьми. Унаслідок цього багато хто збивається зі шляху до вершини.
Ми боїмося відкритися навіть перед близькими друзями, не кажучи вже про колег. Ми розцінюємо відкритість – а часом навіть і доброту – як ознаку слабкості. Ми не висловлюємо відверто своїх думок, не розкриваємо своїх секретів і страхів. Уважають, що бути чесним ризиковано і небезпечно, що інші цього не сприймуть (а насправді ми самі цього боїмося). Тож замість того щоб висловити людині відверто свою думку, ми обговорюємо її позаочі.
І що? Замість того щоб дати щиру пораду, ми пліткуємо, говоримо загадками, бавимося в політику, залучаємо друзів і колег на роль посередників. Одним словом, поводимося, наче підлітки. Ми
