тісно. Але тепер до мене повернулися давні відчуття – я знову почувався як удома, ніби возз’єднався зі своїм «племенем». Таке бувало зі мною дуже рідко – і я припускаю, що не тільки зі мною. Але це можливо. Ми можемо посприяти тому, щоб це відбулося.
Сумно, що люди відриваються від справ дедалі рідше і замислюються над необхідністю поглибити свої стосунки лише в доленосні миті – народження, весілля чи смерті. Це моменти «єдності з племенем» – коли ми стаємо ближчими одне до одного, життя немовби набирає більшої ваги, ми ненадовго відчуваємо єдність – те, що повинно бути частиною нашого щоденного життя. І нам під силу повернути це собі, не чекаючи, поки в когось із наших близьких народиться дитина чи трапиться біда.
Ми забули, що, об’єднавшись заради спільної мети – «одне з одним, навколо лідера, навколо ідеї», як пише Сет Годін у книжці «Племена», – ми можемо досягти більше, ніж кожен із нас поодинці. І не просто тому, що в нас з’являється інфраструктура підтримки, а ще й тому, що в кожному племені формуються близькі взаємини, і завдяки цим взаєминам ми усвідомлюємо, що в нас особливе. Таке усвідомлення з’являється після обміну зворотним зв’язком – завдяки процесу, на якому ґрунтуються стосунки підтримки. Усі ми в загальних рисах розуміємо, як це працює, але зазвичай не усвідомлюємо, яку потужну роль це може відіграти в нашому житті.
Наслідки життя поза племенем
Кожна жива система підтримує свій внутрішній баланс, гармонію і порядок завдяки здатності адаптуватися і розвиватися, отримуючи зворотний зв’язок. У природі існує постійний зворотний зв’язок між організмом і навколишнім середовищем – це необхідно для стабільності й саморегуляції в умовах постійних змін. У цьому полягає дарвінівська динаміка: що кращий зворотний зв’язок, то краща саморегуляція і вищі шанси вижити.
Те саме стосується і людей. Отримуючи зворотний зв’язок від інших, ми краще усвідомлюємо, що робимо правильно, а що ні – як у практичній діяльності (оцінюючи свої сильні і слабкі сторони), так і в духовній (усвідомлюючи, що робить нас по-справжньому щасливими).
Одним із основних показників еволюції людських племен є те, наскільки ефективно вони сприяють стосункам. У 1995 році вийшла книжка Девіда Шредера «Психологія допомоги і альтруїзму». Разом із колегами-дослідниками він показав, що концепція надання допомоги одне одному – «норма взаємної корисності» – властива всім культурам світу.
Іншими словами, концепція взаємної підтримки справді закладена в нашій ДНК.
Цікаве дослідження провели в 2008 році вчені з Living Links Center Університету Еморі з чотирма парами мавп-капуцинів. Вони виявили, що рівень задоволення мавп різко піднімається, коли вони діляться їжею з іншими мавпами. Учені дозволяли одній мавпі з кожної пари вибрати один із двох варіантів: ласощі тільки для себе або для себе і партнера. Капуцини віддавали перевагу другому варіанту, якщо інша мавпа була знайома, перебувала в полі зору й отримувала ласощі в такій же кількості.
