style="font-size:15px;"> Я навчу вас мислити стратегічно, обираючи людей, яких варто було б залучити до свого близького кола. Створивши собі надійне оточення з тих, чиїм порадам довіряєте, ви помітите, що більш охоче ризикуєте – і у своєму житті, і разом із групою, і в масштабі цілої компанії.
Можу гарантувати ще одне: успіхи на початковому етапі надихнуть вас настільки, що захочеться зробити щось більше. «Як глибше і повніше реалізувати цей підхід у своєму житті? Як поділитися цим з іншими?» – запитаєте ви себе, на якому б рівні за це не бралися – у компанії, удома, серед родичів, у церковній общині чи громаді. Ви, як і я, станете прихильником чотирьох принципів, на яких ґрунтуються такі стосунки. Невдовзі я про них розповім.
Це вже сталося зі мною. І я дуже сподіваюся, що допоможу здійснити свої мрії і вам.
Ким би ви не були – лікарем, управлінцем, менеджером, фрилансером, домогосподаркою чи просто людиною, яка хоче від життя більшого, – я покажу вам, як створити собі команду мрії, що допоможе пробити «скляну стелю» і досягти успіху та самореалізації – того, на що ми всі заслуговуємо.
Вирушаймо вперед – разом.
Частина друга
Чотири принципи
Сила близькості
Я часом чую: «Кейте, не можна штучно створити близьких дружніх стосунків. Вони мають бути природними». Що ж, зважаючи на страхи й обережність більшості людей, можна все життя прочекати на таку дружбу, і вона так і не з’явиться – багато хто залишиться лише зі жменькою ситуативних приятелів.
Після виходу книжки «Ніколи не їжте наодинці» я став виступати з лекціями по всій країні і, поступово набравшись сміливості, почав показувати світові «справжнього Кейта». Я почав більше ризикувати і помітив, що мені легше відкриватися перед незнайомцями – спочатку перед великою аудиторією, потім у колі друзів і, нарешті, з клієнтами та колегами у FG.
Одного разу, коли я ще тільки починав виступати з лекціями, а мої ідеї були ще зовсім свіжими, я приїхав на один захід у Х’юстоні, де виступали декілька лекторів. Під час обіду один із них – на той час значно відоміший за мене – сів поряд зі мною. Я запитав, що він думає про мій уранішній виступ. Як і всі успішні люди, він не боявся висловити свою думку.
– Не будьте таким відкритим, – порадив він.
Я був приголомшений і не міг цього приховати. Я не сподівався таке почути. Цю людину я справді поважав, і, повторюю, це був самісінький початок моїх публічних виступів.
– Наша аудиторія – це мурашник, – продовжував він. – Їм просто хочеться йти за нами і робити те, що ми кажемо. Вони не хочуть бачити в нас живих людей. Вони хочуть, щоб ми стояли високо на п’єдесталі. Не варто з нього спускатися.
Я подякував йому за висловлену думку і знову взявся за салат. Тоді я твердо вирішив не змінювати обраного курсу. За реакцією аудиторії я інстинктивно розумів, що завдяки щирості
