я розумів, що ці потреби більше не є для мене визначальними – адже я вже досягнув доволі помітних успіхів. Я міг оплатити свої рахунки, і ще чимало грошей залишалося. Мені слід було зосередитися на подоланні «свідомості дефіциту» і перестати намагатися щось комусь довести. Якби я зрозумів це раніше, на початку кар’єри, то вже встиг би просунутися значно далі.
Справжній прорив стався для мене тоді, коли я щиро запитав себе: «Що дає мені найбільший успіх і задоволення?» Я подумав про найвідданіших клієнтів – тих, із ким ми пропрацювали найдовше, – і зрозумів, що саме їм я зміг дати найбільше. Мої улюблені моменти? Це тоді, коли я знаходив час підбадьорити колег – сказати, наскільки потрібна й вагома їхня робота, відзначити, яких вони досягли успіхів. У такі миті я почувався успішним і задоволеним.
На завершення семінару я вирішив спрямовувати ще більше своїх зусиль на допомогу іншим. Я завжди вірив, що великодушність – це шлях до взаємодії з людьми; по суті, моя книжка «Ніколи не їжте наодинці» присвячена саме цьому. Але я зрозумів, що мені слід активніше впроваджувати її і в бізнесі, і в повсякденному житті. Так, я віддавав людям чимало. Але тепер зрозумів, що це повинно стати сенсом мого життя і праці.
Чим я можу допомагати іншим щодня, на кожних робочих зборах, у кожній розмові, у роботі з клієнтами? Як я можу використовувати свої таланти на благо інших?
Що я можу запропонувати?
Багатьом людям хочеться проявити великодушність, але вони не завжди знають, що можуть запропонувати іншим.
У кожного з нас є чим поділитися. Віктор Франкл – австрійський психіатр і психотерапевт, що пережив нацистський концтабір. У своїй книжці «Людина в пошуках справжнього сенсу», що стала живою класикою, він розповів, як заборонив собі почуватися жертвою, навіть попри те що його розлучили з дружиною і батьками (пізніше всі троє загинули в концтаборах). Він зміг цього досягти завдяки проявам великодушності – невеликим, але постійним. Якщо Франкл бачив людину, ще сильніше зморену голодом, він ділився з нею своєю крихітною порцією хліба. Він потайки намагався розрадити в’язнів, схильних до самогубства. Допомагаючи іншим, він зберіг відчуття власної гідності, хоч і пройшов через нелюдські страждання.
Якщо навіть у концтаборі можна було бути великодушним, то і в нашому житті це можливо, поза всяким сумнівом. У всіх нас є та чи інша «валюта», якою можна поділитися з іншими.
Є чимало спеціалізованих видів «валюти», але найпоширеніші та найпотужніші – це універсальна й особиста «валюта».
Універсальна «валюта»
Універсальна валюта – це природна людська здатність налагоджувати контакт з іншими, ким би вони не були і ким би не були ми. Близькість виникає тоді, коли ми слухаємо, співчуваємо або піклуємося про інших. Будь-хто з нас може стати тим самим добрим колегою, що знаходить час принести іншим кави або уважніше за інших ставиться до клієнта, покупця, працівника, приятеля. Чуйність, шарм, уміння пожартувати –
