для вас важлива, – це дозволити їм допомогти вам.
Для цього навіть є спеціальний науковий термін – «обов’язкова взаємозалежність». Його запропонувала ще в 1999 році соціальний психолог Мерілін Брюер у статті, що вийшла в науковому журналі Journal of Social Issues. Теорія Брюер полягає в тому, що заради виживання в довготривалій перспективі люди повинні залежати від допомоги інших – користуватися їхньою допомогою, інформацією та спільними ресурсами і, своєю чергою, ділитися отриманим з іншими. У цьому разі між особою і групою, по суті, немає різниці. Наша особиста вигода залежить від готовності групи зробити для нас те, що ми зробили для неї. Це процес співпраці. Він вимагає довіри, хоча й із застереженням. Брюер не закликає довіряти всім без винятку; вона вважає, що великодушність базується на ймовірності того, що інші будуть великодушними до нас.
Іншими словами, ми обоє отримуємо користь, якщо дбаємо про те, щоб ми обоє досягли успіху. Розуміємо ми це чи ні, але готовність віддавати і отримувати створює в стосунках прекрасну атмосферу взаємного обміну.
Тож як нам переступити через відчуття страху, пов’язане з прийняттям великодушності інших?
Дуже просто: поставте себе на місце того, хто віддає. Результати досліджень Френсіса Флінна та Ванесси Лейк, опубліковані в Journal of Personal and Social Psychology, свідчать, що наше недостатнє розуміння логіки тих, у кого ми можемо попросити про допомогу, заважає нам до них звертатися, адже ми хибно переконані, що нам відмовлять. Учасники проведеного ними експерименту вдвічі занизили ймовірність отримати згоду у відповідь на пряме прохання про допомогу.
Справді, замисліться: що ви відчуваєте, коли важлива для вас людина цікавиться вашою думкою? Вас це дратує? Чи, може, вам здається, що вас використовують? У жодному разі – це справжня честь! Людям подобається, коли до них звертаються за порадою, коли їхню думку цінують, коли вона дає результат, коли їх шанують і коли вони почуваються потрібними.
Давайте й отримуйте
У своїй книжці «Коло інновацій» (The Circle of Innovation) Том Пітерс розповідає історію свого колеги з компанії McKinsey Аллена Пакетта, що зібрав авторів книжок, мислителів та інших видатних людей у своєму, як він його назвав, «особистому університеті». Прочитавши цікаву статтю чи книжку, він несподівано телефонував авторові й запрошував на обід. Ви здивуєтеся, але люди ставилися до цього дуже прихильно, адже когось зацікавила їхня робота, та ще й на обід запросили!
Минав час, у нього з’являлася якась проблема. Тоді він телефонував своїм «викладачам» – тим із них, чиї знання могли допомогти в конкретній ситуації – і безвідмовно отримував допомогу. Це було не одне десятиліття тому. З появою Інтернету така великодушність доступна всім.
Наведу приклад. Первін Шейх – фінансовий аналітик із Лондона, шанувальниця фільмів мовою гінді. За декілька років вона подружилася з іншими прихильниками індійського кіно зі всього світу завдяки блогу, створеному відомим актором і продюсером із Мумбаї. Потім,
