то частіше люди пропонуватимуть вам свою допомогу.
4. Таким чином ви навчитеся створювати і підтримувати безпечний простір зі щораз більшою кількістю людей. Якщо ви довірятимете іншим, то вас почнуть сприймати як людину, варту довіри. Люди шукатимуть можливості відверто поговорити з вами і запитати вашої поради. Коли ніхто не знатиме, що сказати, по допомогу звертатимуться до вас. Іншими словами, ви станете людиною, що надає стосунки підтримки. А оскільки наші слова і дії визначають реальність, інші запропонують стосунки підтримки у відповідь.
Повірте, це дасть вам величезну користь. Відкрившись людям, ви вже не почуватиметеся такими самотніми. Ви не лише отримаєте повагу і співчуття – ви побачите, що люди справді хочуть вам допомогти. У вас з’явиться більше енергії, ви зможете краще зосереджуватися на тому, що робите, адже, за словами доктора Марка Гоулстона, більше не будете «тримати на голові всі свої проблеми і переживання, наче Атлант, що тримає світ».
Відразу після терактів 11 вересня Марка запросили попрацювати з двома дюжинами юристів і фінансових консультантів. Усі вони зізналися, що сильно приголомшені терористичними атаками – як і всі інші, вони почувалися наляканими і вразливими.
Марк вирішив піти через особисті переживання. Він запропонував кожному з присутніх поділитися важким, неприємним епізодом зі свого життя і розповісти, як його вдалося пережити.
– Я хотів, щоб вони на власному досвіді побачили, наскільки витривалою може бути людина, – згадує Марк.
Відповіді його здивували. Один зі слухачів, суворий і неговіркий, був адвокатом кримінальних злочинців. Він не був схожий на людину, що може легко відкритися перед іншими. Утім теракт його сильно вразив. Але на нього вплинула ще одна подія: він розповів групі, що його донька народилася недоношеною – важила лише трохи більше за кілограм.
– Я приходив її провідати, – сказав він, – клав їй у долоньку свій мізинець, а вона щосили хапалася за нього. І я подумав: якщо в неї виходить, то і в мене вийде.
Ось так суворий адвокат із аналітичним мисленням зізнався перед цілою кімнатою незнайомців, що після терактів шукає, за що вхопитися. Овва!
Спочатку закладіть фундамент
Одного разу я був у Італії – гостював у родичів, що живуть під Міланом. Моя двоюрідна бабця відвела мене до місцевої церкви, біля якої поховані мої рідні. Це собор із величезним куполом у стилі Відродження. Коли сидиш усередині, на церковній лаві, важко навіть уявити, як цей купол тримається. Але варто вийти назовні, і все стає зрозуміло: склепіння спирається на чотири колони, кожна з яких стоїть на потужному фундаменті. Усе це видно неозброєним оком.
Сміливість відкривати свої вразливі сторони нагадує мені опори цього купола. Церкву ніколи не будують згори донизу. Проте люди припускають, що я вимагаю від них саме цього – відкрити іншій людині свої найглибші страхи й уразливі місця, перш ніж із нею буде збудовано фундамент
