на найрізноманітніші теми: як приготувати печеню, як перев’язати ушкоджений палець… На форумі нашої компанії популярні такі теми: створення особистого бренду, покращення стосунків із начальством, розроблення особистої місії. Чому вони це роблять? Тому що ділитися своїми відкриттями – надзвичайно приємно, навіть коли ділишся з незнайомцями.
А невдовзі виявляється, що ці люди – не такі вже й незнайомці. Пройшло лише декілька місяців після запуску Greenlight Community, і його відвідувачі почали організовувати зустрічі по всій країні, щоб познайомитися особисто, поглибити стосунки підтримки, що виникли онлайн. Вони не лише надають одне одному підтримку і допомагають брати на себе відповідальність, але й усі разом створюють потужний рух, сила якого навіть більша, ніж сума стосунків, із яких він складається.
– Ми навіть не уявляли, що наша ініціатива так стрімко набере обертів, – каже Хорхе Колон, засновник віртуальної асоціації Online Bar Association і один із головних організаторів Greenlight Community. – Стосунки, які ми створюємо, надзвичайно близькі, прозорі й корисні. У них процвітає доброта, щирість і великодушність. Довіра зростає в геометричній прогресії, і посміятися також час знаходимо! Ми відчуваємо, що це – дружба на все життя.
Прохання допомогти: закон тяжіння
Дебора Мюллер із Нью-Джерсі заснувала компанію HR Acuity, яка допомагає іншим компаніям проводити внутрішні розслідування – наприклад, коли працівники звинувачують одне одного в сексуальних домаганнях. Вона допомагає розібратися в конфліктній ситуації, не звертаючись до правових структур. Методика, яку запропонувала Деббі, була настільки успішною, що вона розробила ще й веб-додаток – придбавши ліцензію, компанії можуть використовувати його для власних внутрішніх розслідувань.
– Я несподівано опинилася у світі інтелектуальної власності та Інтернету, – каже Деббі. – І швидко зрозуміла, що мені потрібна допомога.
Перед цим Деббі закінчила навчальний курс із підприємництва. Вона знову звернулася до своєї викладачки, і та порадила їй створити консультативну раду.
– У мене не дуже добре виходить просити про допомогу, – розповідає Деббі. – Я подумала: «Мені немає чого дати людям, і я не можу їм заплатити. Як же я можу звертатися з проханням витратити на мене свій дорогоцінний час?» Сама я охоче витрачала свій час на інших, а от попросити про це було важко.
І все ж таки за порадою викладача вона склала список питань, які її цікавили – від фінансів до маркетингу. Потім почала шукати потрібних людей. Першою в списку була викладачка – одна з п’ятдесяти найуспішніших жінок-підприємців штату.
– Вона сказала «так!» – згадує Деббі. – Отже, одна людина в мене вже була.
Потім вона звернулася до фінансиста, якого її чоловік знав із місцевого клубу лакросу. Він також погодився.
Далі вона зателефонувала своєму колишньому босові, який спеціалізувався на управлінні ризиками.
– Він розумівся на технічних питаннях, –
