хто є кращим за них, і питання, що йому мудрі філософи присвячують цілі книжки, так і не знайшовши відповіді. Воно містить у собі й первинне запитання соціальної психології («Чому люди розмовляють одне з одним?»), і першопочаткове запитання соціальної психіатрії («Чому людям подобається викликати симпатію?»). Відповідь на нього – це відповідь на запитання, поставлені Чотирма Вершниками Апокаліпсису: війна чи мир, голод або достаток, чума чи здоров’я, смерть або життя. Не дивно, що обмаль людей знаходить відповідь на це питання протягом усього свого життя, оскільки більшість живе, не знаходячи відповіді на питання, що йому передує: «Як ви вітаєтеся?»
Б. Як ви вітаєтеся?
Це таємниця буддизму, християнства, юдаїзму, платонізму, атеїзму і, перш за все, гуманізму. Славнозвісний «звук, коли плескає одна рука» у Дзен – це звук однієї людини, яка говорить іншій «привіт», і це також звук Золотого Правила в будь-якій Біблії. Правильно сказати «вітаю» означає зрозуміти іншу людину, збагнути її як явище, сприйняти її і бути готовим до того, що вона сприйме вас. Можливо, найвищою мірою цю здатність демонструють мешканці островів Фіджі, бо одним з найрідкісніших скарбів у світі є щира фіджійська усмішка. Вона з’являється повільно, освітлюючи все обличчя, і тримається доволі довго, щоб її можна було впізнати, а потім зникає загадково й повільно. Порівняти її можна лише з невинними усмішками матері й немовляти, а в західних країнах і з певним типом відкритої особистості3.
У цій книжці обговорюються чотири питання: Як ви вітаєтеся? Як ви відповідаєте на привітання? Що ви кажете після привітання? І, насамперед, таке сумне запитання, як: Що ви робите замість того, щоб вітатися? Тут наводитимуться короткі відповіді на ці питання. А пояснення відповідей на них займе решту цього підручника з психіатрії, який щонайперше адресовано психіатрам, потім – пацієнтам, які вже вилікувалися, а відтак – усім, кому це цікаво.
1. Щоб привітатися, ви спочатку викидаєте з голови все те сміття, що назбиралось у ній відтоді, як ви потрапили додому з пологового відділення, а потім визнаєте, що це конкретне привітання вже ніколи не повториться. Щоб навчитися цього, можуть знадобитися роки.
2. Щоб відповісти на привітання, вам треба викинути з голови все сміття й побачити того, хто стоїть перед вами або проходить повз, чекаючи на вашу відповідь. Щоб навчитися цього, можуть знадобитися роки.
3. Після того як ви привіталися, ви викидаєте все сміття, що повертається до вашої голови; усі впливи обрáз, що їх ви зазнали, і страх перед усіма проблемами, з якими плануєте зіткнутися. Тоді ви будете німим і не знатимете, що сказати. Після багатьох років практики ви, можливо, думатимете про щось, варте слів.
4. Ця книжка здебільшого про сміття: про речі, що їх люди роблять одне з одним, замість сказати «привіт». Вона написана з надією, що всі, хто має відповідну підготовку та здібності, зможуть допомогти собі й іншим розпізнати те, що я називаю (у філософському сенсі) «сміттям», оскільки головна проблема у відповіді на три інші запитання полягає в тому, щоб визначити,
Переваги повернення до життя замість очікування смерті проілюстровано в: (1) ’Terminal Cancer Ward: Patients Build Atmosphere of Dignity.’
