транзакцій. Одна дівчина з дуже проблемної родини, яка не мала жодної підтримки від батьків, дуже чітко описувала той день, коли вона прийняла своє остаточне рішення. Коли їй було тринадцять, брати затягли її у сарай і піддали різноманітним сексуальним фокусам, через які вона пройшла, щоб задовольнити їх. Закінчивши, вони почали насміхатися і глузувати з неї. Вони вирішили, що тепер їй або доведеться стати хвойдою, або збожеволіти. Вона дуже добре обміркувала це решту ночі, а на ранок вирішила збожеволіти, що зробила дуже вправно, і залишалася в цьому стані не один рік. Її пояснення було вельми простим: «Я не хотіла бути хвойдою».
Хоча сценарна розв’язка послана або присуджена батьками, вона не матиме впливу, доки її не прийме сама дитина. Її слова з цього приводу не зустрічатимуть звуками фанфар, як інавгураційну промову президента на Медісон-авеню, але вона вимовлятиме ті слова настільки чітко, наскільки наважиться, принаймні раз. «Коли я виросту, то буду, як мама» (= Вийду заміж і народжу дітей) або «Коли я стану великий, то робитиму те, що робив татко» (= Загину на війні). Пацієнта слід запитати: «Що ви вирішили зробити зі своїм життям, коли були маленьким(ою)?» Якщо він дасть традиційну відповідь («Я хотів бути пожежником»), то запитання слід уточнити: «Я маю на увазі, як ви вирішили завершити своє життя?» Оскільки рішення про розв’язку часто ухвалюється раніше, ніж дитина може це запам’ятати, вона, можливо, не зможе дати бажану відповідь, але про неї можна здогадатися з пригод людини в пізнішому віці.
Б. Припис
У реальному житті приписи не мають магічної дії, а залежать від психологічних властивостей людського розуму. Недосить лише раз сказати: «Не їж цих яблук!» або «Не відчиняй цієї скрині!» Будь-який марсіанин розуміє, що припис, винесений у такий спосіб, є справжнім викликом. Щоб припис міцно засів у мозку дитини, його треба часто повторювати і карати за будь-яке порушення, хоча є й винятки – наприклад, з дітьми, яких б’ють, – тоді одне потрясіння може закарбувати припис у пам’яті на все життя.
Припис виступає найважливішою частиною сценарного апарату і відрізняється за своєю силою. Через це приписи можна класифікувати на перший, другий і третій ступені. Для кожного типу існує тенденція створювати власний тип особистості: переможець, непереможець і невдаха. (Ці терміни будуть детальніше пояснені далі. «Непереможець» – це той, хто не перемагає й не програє, йому просто вдається бути правильним.) Приписи першого ступеня (соціально прийнятні та помірні) є прямими вказівками, що посилюються через схвалення або відмову. («Ти був милим і тихим», «Не будь надто амбітним».) З ними ще можливо виростити переможця. Приписи другого ступеня (непрямі й суворі) – це хитрі вказівки, що запроваджуються в життя нечесним шляхом, за допомогою шантажу через привабливі усмішки та загрозливі похмурі погляди, що постає найкращим способом виростити непереможця («Не кажи батькові», «Тримай язика за зубами».) Приписи третього ступеня (дуже брутальні й різкі) є ірраціональними стопорами, що їх упроваджують за допомогою страху. Слова стають криками, вирази обличчя – жахливими гримасами, а тілесні покарання
