прийняти подачу Еріка, але відбив її, як лох, і Ерік стерв’ятником кинувся до сітки, май-же перевісившись через неї. Відбитий ним м’яч – явний нетфол – поцілив Курту в пряжку ременя.
– А йди ти! – гукнув Крут. – Може, мені схочеться колись мати дітей!
– Погана ідея, – відповів Ерік. – А тепер піди й підбери, це мій щасливий м’яч. Апорт, песику.
Курт похнюплено поплівся до сітчастої огорожі, де влігся м’яч, а Ерік обернувся до Мері й виконав черговий уклін. Вона відповіла йому стоватною усмішкою. Усмішка збереглася на обличчі й коли вона обернулася до Джареда, але її потужність значно зменшилася.
– Я люблю тебе, Джаре, за те, що ти прагнеш мене оберігати, але я вже велика дівчинка. Це лише концерт, а не довічна пов’язаність.
– Просто…
– Просто що? – усмішка погасла.
«Просто будь з ним обачною, – хотілося сказати Джареду. – Тому що написати на руці в Біллі – то була дрібниця. Дитиняча витівка. У старшій школі вже траплялися огидні витівки у перевдягальні, про які я не хочу говорити. І зокрема тому, що я ні разу не втрутився. Я просто дивився».
Знов добра порада, але, перш ніж його зрадливий язик встиг її вимовити, Мері крутнулася на сидінні, дивлячись у бік школи. Мабуть, вловила краєм ока якийсь рух, а тепер те побачив і Джаред: якась брунатна хмарка здійнялася з даху спортивного залу. Достатньо велика, щоб налякати ворон, які порозсідалися на дубах, що оточували вчительську парковку.
Пил, подумав Джаред, але замість того, щоб розсіятися, та хмарка зробила різкий віраж і полетіла в північному напрямку. Повелася, неначе пташина зграя, але то не були пташки. Вони були надто дрібними навіть для горобців.
– Якесь затьмарення нетлі! – скрикнула Мері. – Вау! Хто б міг подумати?
– Це так ти називаєш цілу купу їх? Затьмаренням?
– Так! Хто знав, що вони збираються в зграї? І більшість нетлів залишають денний час метеликам. Нетлі ж – нічні політухи. Принаймні зазвичай.
– Звідки ти все це знаєш?
– У восьмому класі я робила проект з біології на тему нетлів; давньоанглійською мовою нетля називалася mott, що означало maggot – гробачок. Тато умовив мене взяти цю тему, бо я їх зазвичай боялася. Коли ще була малою, хтось мені був розповів: якщо пилок із крилець нетлі потрапить комусь в очі, той осліпне. Тато сказав, що це просто старої баби казки, і, якщо я зроблю свій проект про нетлів, можливо, я з ними потоваришую. Він сказав, що денні метелики – королеви краси комашиного світу, вони завжди готові летіти на бал, а бідні нетлі залишаються в тіні, як Попелюшка. Він ще тоді випивав, але все одно це була захоплива оповідка.
Ці сірі очі вдивляються в нього, провокуючи не погодитися.
– Звісно, класна, – сказав Джаред. – А ти?
– Що я?
– Потоваришувала з ними?
– Не зовсім, але дізналася чимало цікавого. Метелики, коли вони відпочивають, складають крильця над спинками.
Нетлі ж прикривають крильцями собі черевця. У нетлів є френулуми – це такі вуздечки для зчеплення
