Дженіс Котс підсунула собі пластиковий стілець, щоб сісти, а Клінт, навпочіпки, вже оглядав Кітті Мак-Дейвід, яка лежала на койці.
– Отже? – запитала Котс.
– Вона жива. Основні показники життєдіяльності у неї в нормі.
Клінт підвівся. Стягнув із себе хірургічні рукавички і акуратно поклав їх до пластикової сумки. Діставши з кишені піджака маленький блокнот і ручку, він почав робити нотатки.
– Я не знаю, що воно таке. Воно липке, наче живиця, але й тверде, і вочевидь не герметичне, бо вона крізь нього дихає. Воно має запах… землистий, як здається. І трохи ніби восковий. Якби ви на мене тисли, я сказав би, що це якийсь різновид грибка, але це не схоже на жоден грибок, який я коли-небудь бачив чи про який чув.
Від самої лиш спроби коментувати цю ситуацію, Клінт почувався так, ніби він дереться на гору з центових монет.
– Біолог міг би взяти зразок, покласти його під мікроскоп… – Мені казали, що цю штуку не варто прибирати. Клінт клацнув ручкою і сховав її разом з блокнотом назад до піджака.
– Ну, я все одно не біолог. А оскільки схоже, що дискомфорту вона не відчуває…
Поросль на обличчі Кітті була білою, серпанковою, вона щільно прилягала до шкіри. Клінту подумалося про саван. Йому було видно, що очі в Кітті заплющені, він бачив, як вони сіпаються у фазі швидкого сну. Думка, що під цією порослю вона бачить якийсь сон, його тривожила, хоча він не розумів, чому.
Розгортаючись із млявих долонь і зап’ясть Кітті, пасма серпанкового матеріалу колихалися немов під подувами вітерця й чіплялися за її казенний одяг біля талії, сплітаючись у мереживо. Судячи з того, як ця штука поширювалася, Клінт зробив висновок, що невдовзі вона обплете все її тіло.
– Воно схоже на феїну хустинку.
Директорка стояла, схрестивши руки. Вона не здавалася збентеженою, просто в задумі.
– Феїну хустинку?
– Їх роблять трав’яні павуки. Їх видно вранці, поки ще роса.
– О, точно. Я інколи бачу їх у себе на задньому подвір’ї.
Якусь мить вони помовчали, дивлячись на вусики серпанкового матеріалу. Повіки Кітті тріпотіли і совались під вуаллю. Який там у неї зараз наркотріп? Може, сниться, що вона дістає собі дозу? Одного разу Кітті йому сказала, що перспектива їй подобається дужче за сам кайф – таке солодке очікування. Чи сниться, що вона ріже себе? Чи їй сниться Ловелл Ґрайнер, наркодилер, який пообіцяв її вбити, якщо вона коли-небудь заговорить про його оборудки? Чи її мозок згинув, отьмарений цим вірусом (якщо це вірус), щонайпершою ознакою якого є ця запона? А її неспокійні очі – це нервовий еквівалент тих іскор, якими стріляє обірваний високовольтний дріт?
– Це так, курва, лячно, – промовила Дженіс. – І це не та фраза, якою я користуюсь легко.
Клінт радів, що сюди їде Лайла. Що б там зараз не відбувалося між ними, він хотів побачити її обличчя.
– Мушу зателефонувати синові, – промовив Клінт, здебільшого сам до себе.
У камеру просунув голову Ренд Квіґлі, офіцер на цьому
