– Я намагаюся байдуже стенути плечима.
– Невже? – Очі в Сьюз розширюються. – Як так сталося? Ти нічого не розповідала!
– Не розповідала. – Я уникаю її цікавого погляду. – Це дещо… ніяково.
– Ти що, його відшила? Ви ж із ним навіть не спали!
У голосі Сьюз наростає хвилювання. Вона страшенно хоче знати подробиці. Але чи хочу я їй щось розповідати? Якусь мить я думаю, що не варто. А потім вирішую: «Та до біса!»
– Не спали, – відповідаю я. – У цьому й була проблема.
– Що ти маєш на увазі? – Сьюз нахиляється вперед. – Бекс, про що ти говориш?
Я глибоко зітхаю і повертаюся до неї.
– Він не хотів.
– Ти йому не подобалася?
– Не в тім річ. Він … – Я стуляю повіки, ледь сама вірячи в те, що говорю. – Він проти сексу до шлюбу.
– Ти жартуєш, – розплющую очі й бачу, як Сьюз дивиться на мене із жахом, ніби вона щойно почула найстрашнішу богозневагу в історії людства. – Ти ж жартуєш, Бекі, правда? – благально допитується вона.
– Не жартую. – Мені вдається ледь посміхнутися. – Насправді це було просто стидовисько. Я начебто… накинулася на нього, і йому довелося відбиватися від мене.
Жахливий, нестерпний спогад, який мені досі вдавалося заганяти кудись на задвірки пам’яті, постає переді мною. Я познайомилася з Джеймсом на вечірці кілька тижнів тому, і це було вирішальне третє побачення. Ми просто чудово повечеряли, він наполіг сам за все заплатити, потім ми повернулися до нього і цілувалися на канапі.
Ну що я мала подумати? Ось він, ось я, і повірте: може, його розум і сказав «ні», та тіло його, звичайно, волало: «так, так, так!» Тож я, сучасна дівчина, потяглася до блискавки на його штанах і взялася розстібати її. А коли він відштовхнув мене, я вирішила, що він грається зі мною, тож і продовжила ще заповзятіше.
Згадуючи все це, я розумію що, либонь, мала б і швидше допетрати, що він не просто дуркує.
Насправді йому довелося відчутно врізати мені по обличчю, щоб таки вгамувати мене – хоча потім він просто нескінченно вибачався.
Сьюз недовірливо дивиться на мене. А потім вибухає сміхом. – Йому довелося від тебе відбиватися? Бекс, та ти просто хижачка!
– Припини! – обурююсь я. – Він дуже люб’язно говорив про все це. Спитав, чи готова я на нього чекати?
– А ти відповіла: «Якого біса?»
– Щось таке, – я відводжу погляд.
Насправді тепер, коли пам’ять переносить мене в ту мить, я, здається, пригадую, як намагалася кинути йому виклик: «Може, тобі й удасться встояти тепер, Джеймсе, – сказала я хрипкувато, дивлячись на нього (сподіваюся) звабливими очима, – але вже за тиждень ти стукатимеш у мої двері».
Що ж, пройшло вже понад тиждень, а від нього – жодної звісточки. І це, якщо замислитись, не надто втішає.
– Але ж це божевілля якесь! – обурюється Сьюз. – А як же сексуальна сумісність?
– Гадки
