знайомі з Алісією? – запитує Люк, показуючи на вишукану білявку поруч із собою.
З Алісією я, звісно, не знайома. Утім це мені й не потрібно. Вони всі однакові, «Брендонські дівчата», як самі себе ж і називають. Вони гарно одягнені, гарно говорять, одружені з банкірами і не мають жодного почуття гумору.
– Ребекко, – байдуже каже Алісія, потискаючи мені руку. – Із «Вдалих вкладень», правильно?
– Саме так, – відповідаю я так само байдуже.
– Дуже мило з вашого боку, що ви прийшли сьогодні, – каже Алісія. – Я розумію, що ви, журналісти, – страшенно зайняті люди.
– Та будь ласка, – відповідаю я. – Ми намагаємося відвідувати якомога більше прес-конференцій. Щоб бути в курсі всього, що відбувається в нашій галузі.
Мені подобається така моя відповідь. Я майже сама в неї вірю. Алісія серйозно киває, ніби те, що я кажу, має для неї величезне значення.
– А скажіть-но, Ребекко, що ви думаєте про сьогоднішні новини? – Вона киває на «Файненшел Таймз» у мене під пахвою. – Досить несподівано, чи як ви гадаєте?
О Боже. Про що вона говорить?
– Це, звичайно, дуже цікаво, – відповідаю я, не припиняючи посміхатись, і намагаюся виграти час. Я озираю приміщення в пошуках підказки – але її ніде немає. Що ж сталося? Відсоткові ставки зросли, чи ще щось?
– Мушу визнати, я вважаю, що це погана новина для нашого сектора, – зосереджено провадить далі Алісія. – Але, звичайно, у вас мають бути свої власні погляди.
Вона дивиться на мене, чекаючи на відповідь. Я відчуваю, що в мене спалахують щоки. Ну і як мені виплутуватися? Я обіцяю собі: «Відтепер щодня читатиму газети!» Більше мене не заженуть на слизьке!
– Я цілком із вами згодна, – зрештою вимовляю я. – Це, як на мене, не надто добрі новини. – Відчуваю, який здавлений у мене голос. Швидко сьорбаю шампанського. Хоч би зараз землетрус почався абощо!
– А ви цього очікували? – допитується Алісія. – Я знаю, що ви, журналісти, завжди на крок попереду всіх!
– Я… Ну взагалі-то я припускала, що таке може статися, – я впевнена, що говорю досить переконливо.
– А тепер ще й ті чутки, ніби «Скоттіш Прайм» і «Флаґстафф Лайф» наміряються втнути те саме! – вона зосереджено дивиться на мене. – Ви як думаєте, на них і справді чекає саме це?
– Про це… важко щось сказати, – відповідаю я і ковтаю шампанського. Які ще чутки? Господи, чому б їй просто не дати мені спокій?
А потім я припускаюся помилки – зиркаю на Люка Брендона. Він розглядає мене з дивним виразом на обличчі. Хай йому трясця! Він чудово розуміє, що я уявлення не маю, про що говорю, правда ж?
– Алісіє, – кидає він. – Там Меґґі Стівенс з’явилася. Ти можеш…
– Звичайно, – відповідає вона і, виконуючи команду, мов добре видресируваний пес, прямує до дверей.
– І ще, Алісіє, – додає Люк, і вона швидко
