Шопоголік. Софи Кинселла
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Шопоголік - Софи Кинселла страница 26
Я обережно озираюся й витягаю блокнот і ручку. Я намагаюся діяти обережніше, бо знаю, що «У Сміта» не люблять, коли покупці щось переписують із книжок. Я це знаю, бо колись Сьюз вигнали з крамниці «У Сміта» у Вікторії. Вона виписувала номери з телефонного довідника, бо свій забула вдома – і їй наказали купити довідник або забиратися геть (хоча незрозуміло, який у цьому сенс – адже журнали дозволяють читати безкоштовно).
Хай там як, переконавшись, що ніхто на мене не дивиться, я починаю занотовувати собі рецепт «Бір’яні з тигровими креветками». Я переписала вже половину переліку спецій, коли з-за рогу з’являється дівчина в уніформі крамниці, тож я швидко закриваю книжку і трохи проходжу вздовж полиць, прикидаючись, що розглядаю книжки. Вирішивши, що небезпека минула, я знову розгортаю сторінки, але не встигаю ще нічого написати, як якась літня добродійка в блакитному пальті голосно запитує:
– То як вам, любонько?
– Що? – перепитую я.
– Книжка! – вона вказує на збірку рецептів своєю парасолькою. – Мені потрібен подарунок для невістки, а вона родом з Індії. Отож я вирішила купити хорошу книжку рецептів індійської кухні. Ця книжка хороша, як думаєте?
– Я й гадки не маю, – кажу я. – Я ж іще її не читала.
– Ох, – каже вона і йде від мене. Тут би мені стулити рота й далі робити своє, але я просто не можу втриматися, мені треба обов’язково прокашлятись і спитати:
– А хіба вона й так не знає вдосталь індійських рецептів?
– Хто, любонько? – говорить жінка, обертаючись.
– Ваша невістка! – Я вже шкодую про це. – Якщо вона з Індії, то хіба не вміє готувати індійську їжу?
– Ох, – зітхає старенька. У неї геть спантеличений вигляд. – То що ж мені їй тоді подарувати?
О Боже.
– Я не знаю, – кажу я. – Може, книжку про… про щось інше?
– Чудова думка! – радісно говорить вона і йде до мене. – Оберіть її для мене.
Чому я?
– Даруйте, – відповідаю я. – Я сьогодні трохи поспішаю. Я чимскоріш чимчикую звідти, відчуваючи легку провину.
Потрапляю у відділ CD-дисків та відеокасет, де ніколи нікого немає, і ховаюся за стійкою касет із «Телепузиками». Я озираюся навколо, переконуюсь, що нікого нема поряд, і знову розгортаю книжку. Гаразд, сторінка 214, бір’яні з тигровими креветками… Починаю переписувати далі і, щойно діставшись до кінця списку спецій, раптом чую, як суворий голос говорить просто мені у вухо:
– Не заважаю?
Я так перелякалася, що моя ручка зісковзує з блокнота і, на мій жах, перекреслює синьою лінією фотографію бездоганно приготованого рису басматі. Я швидко пересуваю палець, майже закриваючи цю чорнильну лінію,