style="font-size:15px;"> А якщо поглянути з іншого боку – що таке сорок п’ять фунтів у загальному, грандіозному масштабі? Та майже нічого, правда ж?
Тож я купую його. Найкращий кардиганчик у світі. Мене називатимуть Дівчиною в Сірому Кардигані. Я зможу жити в ньому. Це справді вартісне вкладення.
Після обіду я маю йти в «Бібліотеку зображень», обирати малюнок на передню обкладинку наступного випуску. Це моя найулюбленіша частина роботи – не розумію, чому Філіп завжди передоручає її комусь. Вона полягає переважно в тому, щоб сидіти й пити каву весь день, переглядаючи купи слайдів.
Адже в нас, звичайно, не вистачає бюджету, щоб самим створювати власні обкладинки. Господи, звісно, ні. Щойно починаючи працювати журналісткою, я думала, що зможу ходити на фотосесії, зустрічатися з моделями, справді гламурно проводити час. Але в нас навіть немає власного фотографа. Усі журнали нашого штибу користуються бібліотеками зображень, і зазвичай на них повторюються ті самі картинки, знову й знову. Одне фото загрозливого тигра з роззявленою пащею побувало принаймні на трьох обкладинках фінансових видань лише за минулий рік. Утім, читачам байдуже, правда ж? Вони точно купують такі журнали не для того, щоб помилуватися на Кейт Мосс.
Чудово й те, що редактор Еллі також не любить обирати обкладинки – і вони користуються тією самою бібліотекою зображень. Тож ми завжди намагаємося підлаштуватися, щоб прийти туди разом і потеревенити над тими фото. До того ж та бібліотека розташована в самісінькому Ноттинґ Гілл Ґейт, тож ми маємо повне право годинами добиратися туди і назад. Зазвичай я взагалі не завдаю собі клопоту повертатися до офісу. Це справді чудова можливість провести день. (Робочий день, я маю на увазі. Звісно, якби це був вихідний – я б так не думала.)
Я приїжджаю туди раніше за Еллі й відрекомендовуюся дівчині на рецепції:
– Бекі Блумвуд із «Вдалих вкладень», – шкодуючи, що не можу сказати – «Бекі Блумвуд із “Воґ”» або «Бекі Блумвуд із “Уолл-стрит Джорнал”». Я сідаю в м’яке чорне шкіряне крісло і гортаю каталоги фотографій глянсових щасливих сімей, доки один із модних юнаків, що тут працюють, не підходить до мене і не веде мене до окремого підсвітленого столу.
– Я Пол, – говорить він, – і я сьогодні допомагатиму вам. Ви уявляєте, що вам потрібно?
– Ну… – відповідаю я, з діловим виглядом витягаючи записника.
Учора в нас була нарада щодо обкладинки, і ми спинилися на темі для номера «Інвестиційний портфель: досягти балансу». Доки ви ще не поснули з нудьги, дозвольте додати: минулого місяця на обкладинці було написано «Депозитні рахунки: перевірити все».
Чому б нам хоч раз натомість не перевірити засоби для засмаги? Але грець із ним.
– Я шукаю зображення терезів, – читаю я зі свого переліку. – Або канатохідців, одноколісних велосипедів…
– Щось про утримання рівноваги, – говорить Пол. – Без проблем. Хочете кави?
– Так,
