відверто кажучи, ваш пес завжди гав…
– Інша була анітрохи не краща. Гидка жіночка. Завжди ходила коридорами зі своїми крякаючими подружками, кря-крякря, позаймають усе узбіччя своїми машинами-переростками. Тьху. Я не здивувалася, коли дізналася, що він проміняв її на іншу.
– Я впевнена, що містер Ґопнік…
– Фізіотерапевт за освітою. Боже милий, тепер це так називається? Тоді я взагалі головний парламентер Організації Об’єднаних Націй. – Вона промокнула обличчя хусткою.
– Наскільки я розумію, в Америці можна стати ким захочеш – у цьому її принада. – Я усміхнулася.
Жіночка звузила очі. Я стримувала посмішку.
– Ти англійка?
– Так. – Я сподівалася, що вона пом’якшиться. – А чому ви питаєте? У вас є родичі з Англії, місіс де Вітт?
– Не кажи нісенітницю. – Вона оглянула мене з голови до п’ят. – Я просто думала, що в англійок має бути почуття стилю. Вона розвернулася та, зневажливо махнувши рукою, пошкутильгала геть, а Дін Мартін ображено озирнувся на мене.
– Це та навіжена стара відьма з квартири навпроти? – вигукнула Аґнес, коли я м’яко зачинила двері. – Тьху. Нічого дивного в тому, що до неї ніколи ніхто не приходить. Жахливий висохлий шматок suszony dorsz12.
У повітрі зависла коротка тиша. Я почула, як вона гортає сторінки.
І тоді Аґнес заграла гучну драматичну мелодію, щосили вдаряючи по клавішах та втискаючи педаль у підлогу.
Я знову вдягла фірмову усмішку й, зітхнувши, подивилася на годинник. Ще дві години.
8
До мене прилітає Сем, він пробуде тут до вечора понеділка. Він забронював для нас готель у двох кварталах від Таймс-сквер. Ураховуючи слова Аґнес про те, що нам потрібно бути поруч, я попрохала її відпустити мене трохи раніше. Вона сказала «можливо» з нібито позитивною інтонацією, хоча в мене склалося чітке враження, що приїзд Сема на вихідні анітрохи її не радував. Та все-таки я бадьоро рушила до Пенсильванського вокзалу й сіла на потяг до аеропорту. Приїхавши трохи раніше, я ледь не тремтіла від хвилювання.
На табло прильотів було сказано, що літак Сема вже приземлився, а це означало, що він зараз чекає на свій багаж. Я поспішила до туалету, щоб ще раз перевірити свою зачіску та макіяж. Трохи спітніла від поспіху та переповненого потяга, я підправила туш для вій і помаду, а також швиденько розчесалася. На мені були бірюзові шовкові кюлоти, чорна сорочка поло й чорні чоботи. Мені хотілося бути схожою на себе, але водночас виглядати так, немов я невловимо змінилася, стала більш загадковою. Я ухилилася від утомленої на вигляд жінки з величезною валізою на колесах, бризнула на себе трохи парфумів і з осудом подивилася на жінку в дзеркалі, котра зустрічає коханого в міжнародних аеропортах.
Проте, хоч як би сильно калатало моє серце, я вийшла й нервово подивилася на табло. Ми не бачилися лише місяць. Цей чоловік бачив мене в будь-якому стані: зламану, перелякану, сумну, веселу й усе одно полюбив
Suszony dorsz – сушена тріска (
