дрібних промислових підприємств, 9120 великих і 112 тисяч дрібних торговельних закладів. На приєднаних землях поляки та євреї взагалі були позбавлені права володіння землею та підприємствами.
Розстріл німецькими окупантами польських мирних жителів.
Варшава, 1940 рік
Обидві «високі договірні сторони» надзвичайно серйозно підійшли до справи «придушення польської агітації»: з одного боку – знищуючи польську еліту, з другого – надаючи можливість жителям окупованих територій ідентифікувати себе як неполяків та змінюючи демографію територій за допомогою масових переселень людності.
Ще під час бойових дій у вересні й жовтні 1939 року сталося багато злочинів проти людства. У Бидґощі (Бромберґу) на знак помсти за напади на етнічних німців у перші дні війни було розстріляно до 10 тисяч поляків. У Ґданську (Данціґу) вже 1 вересня 1939 року було заарештовано 250 поляків – співробітників польських установ, священиків, членів громадських організацій, господарських діячів, інтелектуалів. Наступного дня їх було відправлено до концтабору Штуттгоф «для нелояльних польських елементів». Те саме відбувалось і в інших містах і селах. Уперше запрацювали Einsatzgruppen, узявшись до фізичного винищення «нелояльних елементів». У польській Сілезії арештовано та винищено учасників Сілезьких повстань 1919—1921 років і тих, хто проводив тоді плебісцит Ліги Націй. Солдати СС і німецької армії вбили кількадесят тисяч євреїв, хоча до планомірної програми винищення всіх євреїв ще не дійшло. На початку жовтня 1939 року Гітлер проголосив амністію всім німецьким воякам, винним у злочинах щодо мирного населення Польщі. Щоб ніхто не мав сумнівів, він також сказав: «У Польщі може бути лише один господар, і це має бути німець», – додавши, що «треба позбавити життя представників польської інтелігенції»17.
Резолюції Сталіна та найвищого більшовицького керівництва на пропозиції про розстріл польських військовополонених.
5 березня 1940 року
Червона армія під час свого наступу також займалася вбивствами як полонених, так і мирного населення, обираючи за ціль «поміщиків» і «осадників», старанно демонізованих і дегуманізованих червоною пропагандою, та заохочуючи до вбивств і насильства «трудящий люд» Західної України й Білорусі (страшний відгомін такого заохочення прокотиться теренами Волині через чотири роки). Опергрупи НКВС, ідучи за військом, заарештовували співробітників польських установ, священиків, членів громадських організацій, господарських діячів, інтелектуалів – переважно поляків, але під удар потрапили також представники єврейської, української й білоруської еліти.
Після хаосу воєнної кампанії настав час на акції з планомірного винищення польської інтелігенції, аристократії та духовенства: у зоні німецької окупації – часто за списками, складеними етнічними німцями, колишніми громадянами Польщі; у зоні радянської окупації
27 вересня 1939 року Райнгард Гайдріх, шеф німецької поліції, доповів, що 3 % польської інтелектуальної еліти вже знищено.
