параною, якби не принаймні один доведений випадок комуністичного саботажу на оборонному заводі.
«Партія миру» на правому боці політичного спектру порушувала питання, в чому полягають цілі війни, оскільки Польщі вже ніяк не можна допомогти, тож треба бути реалістами та знаходити можливість компромісного миру. Марсель Деат, ультраправий журналіст, створив мем «Нащо помирати за Данціґ», і його популяризував у своєму шлягері відомий співак Моріс Шевальє. Під тиском «партії миру» уряд Даладьє впав у березні 1940 року, але новий прем’єр-міністр, Поль Рейно, також рішуче виступав за продовження війни28.
Французький уряд не надто переймався падінням бойового духу армії, вважаючи, що коли «боші» нападуть, народ, як і 1914 року, згуртується навколо армії для відсічі ворогу. Не можна сказати, що це була така вже помилка, але, як показали дальші події, виявилися «певні нюанси».
Початок війни на морі
Уже 14 вересня 1939 року міноносці, що супроводжували авіаносець «Ark Royal», потопили першу німецьку субмарину. 17 вересня 1939 року підводний човен U-39 відплатив Королівському флоту, потопивши старий авіаносець «Courageous». А за місяць підводний човен U-47 під командою Ґюнтера Пріна (який миттєво заробив статус зірки в Німеччині) прорвався в бухту Скапа-Флоу, найбільшу базу Royal Navy, та пустив на дно лінійний корабель «Royal Oak». Престиж британського флоту зазнав серйозного удару29.
На початку війни Kriegsmarine (німецький військово-морський флот) мав у своєму складі два лінійні кораблі «Bismarck» і «Tirpitz» (ще не готові до боїв), три так звані «кишенькові лінкори», чи панцерні крейсери (з номінальним тоннажем 10000 тонн30 та шістьма гарматами калібру 280 мм), «Deutschland», «Admiral Sсheer» та «Admiral Graf Spee», два важкі й шість легких крейсерів, 22 есмінці та 52 підводні човни. Royal Navy був набагато сильнішим: 15 лінійних кораблів, сім авіаносців, 15 важких та 49 легких крейсерів, 194 есмінці та 62 підводні човни. Французький флот мав сім лінійних кораблів, авіаносець, сім важких і 12 легких крейсерів, 70 есмінців і 76 підводних човнів.
Kriegsmarine не планував генеральної битви з супротивником. Натомість надводні кораблі мали порушити британську систему конвоїв, після чого підводні човни добивали б британські транспортні судна поодинці. «Deutschland» і «Admiral Graf Spee» 27 вересня 1939 року отримали наказ розпочати гонитву за транспортними суднами союзників, уникаючи боїв із їхніми надводними кораблями.
Двомісячне полювання «Deutschland» у Північній Атлантиці не було успішнішим31. Зате від 30 вересня до 7 грудня 1939 року «Graf Spee» потопив у південній Атлантиці та Індійському океані 10 транспортних суден сумарним тоннажем 50 тисяч тонн. Капітан «Admiral Graf Spee», командор Ганс Ланґсдорф поводився з екіпажами своїх жертв цілком по-лицарськи. Британським морякам дозволялося безперешкодно сідати до рятувальних шлюпок, перед тим пославши сигнал SOS. Капітан першого з потоплених «Graf Spee» суден розказав, що Ланґсдорф звернувся до нього зі словами: «Мені дуже прикро,
Але його коханка, графиня Елен де Порте, була близька до кіл, що симпатизували Гітлеру (які вважали, що «краще Гітлер, ніж Блюм» – маючи на увазі колишнього голову уряду Народного фронту).
Вінстон Черчилль, якого Чемберлен запросив до уряду на початку війни на пост Першого лорда Адміралтейства, висунув пропозицію прорватися флотом до Балтики. На щастя, британські адмірали змогли його переконати, що це б лише підставило флот під масовий удар з повітря.
Насправді 12 300 тонн та 16 320 тонн при повному завантаженні. Кожен панцерник мав по вісім гармат калібру 150 мм, шість 105-міліметрових, чотири спарені 37-міліметрові, шість 20-міліметрових зенітних гармат та два торпедних апарати.
Патрулюючи Північну Атлантику між Ісландією і Фарерськими островами в пошуках
