до війська цивільного автомобільного транспорту. Зв’язок в армії спирався на телефонні лінії, а не на радіо, якого у військах було небагато. За цим стояли цілком логічні побоювання перехоплення радіоповідомлень супротивником, але також нерозуміння того, що сучасна війна буде набагато рухливішою від попередньої.
У 1940 році Armée de l’Air була окремим видом збройних сил шість років. На озброєнні стояло 1067 сучасних винищувачів, 491 бомбардувальник (з яких тільки 130 були «сучасними») і 808 розвідувальних літаків (з них 388 «сучасних»). Французька авіапромисловість поступово почала набирати обертів і з вересня 1939-го по квітень 1940 року випустила 1557 нових літаків. Нові літаки було замовлено в Америці. Французи відчували слабкість своєї авіації у протистоянні з Німеччиною і розраховували на серйозну допомогу з боку RAF.
Лінія Мажіно
Досвід війни 1914—1918 років навчив французів цінності сучасних фортифікацій25. З 1923-го по 1927 рік спеціально створена «Комісія з захисту кордонів» працювала над планом прикриття альпійського кордону та нового кордону з Німеччиною. Було прийнято стратегічну концепцію щодо створення найбільш потужних укріплених районів у регіонах Мец-Тьонвіль та Нижні Воґези (тобто від кордону з Бельгією до Райну), а також укріплених секторів, що контролювали шляхи через альпійські перевали. Проміжки між основними укріпленими районами планувалося закрити польовими укріпленнями та в районі Саару зонами затоплення.
У 1930—1935 роках Франція витратила понад 7 мільярдів франків26 (п’яту частину всього військового бюджету) на побудову укріпленої лінії вздовж кордону з Німеччиною. «Лінія Мажіно» (названа так на честь тогочасного військового міністра Андре Мажіно, що в Першу світову воював і був поранений на фронті під Верденом) тягнулася від кордону зі Швейцарією до бельгійського. На побудову 520 артилерійських, 3 200 кулеметних та 1800 інших укріплень пішло 55 тисяч тонн сталі та півтора мільйона кубометрів залізобетону.
Фортеці лінії Мажіно мали сталеві куполи із 135-міліметровими гарматами, що могли ховатися під землю, а також куполи для спостерігачів і кулеметників. У казематах були розміщені 47-міліметрові гармати, де вони могли вести вогонь крізь амбразури, що давали максимальний захист залозі. У 22 великих фортечних комплексах усі елементи (казарми, склади з тримісячним запасом харчів та набоїв, електростанції) сполучалися тунелями, заглибленими на 25—30 метрів під землю. Окремі фортеці сполучалися підземною залізницею. Лінія була оснащена важкою артилерією на залізничних платформах. Глибина укріпленої лінії становила 6—8 кілометрів. Перед лінією йшла зона забезпечення глибиною від 4 до 14 кілометрів. Гарнізон найбільших фортів налічував від 200 до 1200 солдатів, казематів – від 12 до 30, а всього лінію мало обороняти у травні 1940 року 224 тисячі бійців фортечних дивізій. Великим недоліком лінії була відсутність зенітної артилерії.
Французи вважали, що Гітлер не наважиться штурмувати лінію Мажіно і пошле німецькі війська через Бельгію. Бельгійці з 1920 року мали з
Концепція лінійних фортифікацій узагалі набрала популярності в міжвоєнній Європі: бельгійці застосували її для захисту каналу Альберта, чехи – в Судетах (беручи за зразок саме лінію Мажіно), Фінляндія сподівалася захиститися від червоного сусіда «лінією Маннергейма», СРСР збудував «лінію Сталіна», а пізніше «лінію Молотова». Німеччина, в свою чергу, збудувала свій
Спершу французький парламент проголосував за виділення 2,9 мільярда франків для зведення лінії.
