канцлер вирішив підкріпити існування незалежної Австрії референдумом. Під загрозою вторгнення німецького війська Шушніґґ подав у відставку на користь Зайсс-Інкварта, що запросив «братерські війська» (які вже й так почали вступати в Австрію) окупувати свою країну. Це сталося 10—11 березня 1938 року. Пізніше референдум, проведений нацистами, дав абсолютну більшість голосів на користь поглинення Австрії Німеччиною.
Депутати райхстагу вітають Гітлера з нагоди приєднання Судетів до Райху.
Листопад 1938 року
Західні демократії розцінили Anschluss Österreichs як відверте міжнародне насильство. Статус-кво змінився настільки, що про якусь збройну акцію проти «Великої Німеччини» не було й мови, тим більше що про підтримку більшістю австрійців ідеї про з’єднання з Німеччиною в одну державу було відомо ще 1919 року. Одразу ж стала очевидною й наступна ціль амбіцій Гітлера – Чехословаччина. У її областях, що межували з Великою Німеччиною, проживало 3 мільйони етнічних «судетських» німців (друга за розміром етнічна група Чехословацької Республіки (ЧСР)), які ще в листопаді 1918 року спробували проголосити окрему німецьку державу, швидко придушену чеськими військами. Коли світова економічна криза початку 1930-х років вдарила особливо сильно по їхніх землях (де розташовувався великий шмат промислового потенціалу ЧСР), стосунки між чехами й судетськими німцями зовсім погіршилися. Німеччина розгорнула пропагандистську кампанію про «утиски» братів по расі5.
Уже через тиждень після аншлюсу комітет міжнародної політики британського кабінету дійшов висновку, що стратегічне становище Чехословаччини безнадійне. Було відомо, що ЧСР має угоди про допомогу з Францією та СРСР. Останній був зобов’язаний прийти на допомогу чехословакам лише за умови, що їм допомагатимуть також і французи; до того ж СРСР не мав кордону з ЧСР. Але Британія прийняла рішення не надавати гарантій ЧСР й не підтримувати французькі гарантії. Видавалося, що нацистські вимоги, щоб усі німці жили в одній державі, логічні та зрозумілі. Політика «умиротворення» базувалася на тому, що варто виправити найбільш кричущі недоліки версальської системи, і ні в кого не буде причин порушувати мир у Європі. На жаль, політики західних демократій помилково вважали, що їхня логіка є такою ж, як і логіка їхніх опонентів з тоталітарних держав. При тому і Британія, і Франція прискорили свої зусилля з переозброєння – якщо «умиротворення» не забезпечить миру, то воно принаймні може дати час на нарощування збройних м’язів.
Чехословацька криза була предметом дискусії під час візиту французького прем’єр-міністра Едуара Даладьє до Лондона у квітні 1938 року. Даладьє намагався забезпечити британську підтримку на випадок конфронтації з німцями, тому всіляко розписував, які гарні вояки чехи, а також наскільки цінним союзником стане СРСР. На це британський прем’єр-міністр Невілл Чемберлен та міністр закордонних справ Едвард Фредерік Ліндлі Вуд, віконт Галіфакс
Детальніше про чесько-німецький конфлікт у міжвоєнний період можна прочитати в книзі Івана Гоменюка «Провісники Другої світової».
