які на вигляд лисиці. Ця маленька.
– Треба викликати поліцію.
– Наче копи приїдуть заради лисиці. Я просто вижену її надвір. Стій там на випадок, якщо вона спробує втекти через сходи.
Було чути, як вдихнула Ґлорія й захряснула двері. Клеріті взяла мене на руки й вибігла крізь задні двері в прохолодну ніч, не випускаючи, доки ми не звернули за ріг.
Я не розуміла гри, у яку ми грали, але після тряски я «присіла» й була готова продовжувати шлях. Клеріті ходила зі мною вулицею туди-сюди, а тоді з-за рогу виїхала машина й зупинилася. Вікно опустилося, і я відчула запах Роккі! Я поставила лапи на металеву стінку машини й спробувала зазирнути всередину. Запах Трента відчувався теж.
– Дякую, що робиш це, Тренте, – сказала Клеріті.
– Усе гаразд, – відповів хлопець.
Клеріті підняла мене й подала крізь вікно. Я переповзла через груди Трента, лизнувши його на знак привітання, а потім обнюхала сидіння. Роккі в машині не було, але він бував тут раніше. Ми обоє були собаками переднього сидіння.
Того вечора я поїхала додому з Трентом, але Клеріті з нами не поїхала. Я була засмучена, коли ми від’їжджали, і скиглила, гадаючи, куди поділася моя господиня. Та коли ми приїхали додому до Трента, там був Роккі! Ми безмежно зраділи, побачивши одне одного, і боролись у вітальні, і на задньому подвір’ї, і в спальні Трента. Хлопець мав молодшу сестру, яка гралася з нами, і сам із нами бавився, і навіть їхні батьки долучалися. У розпал усієї цієї розваги я заснула, раптом відчувши таку втому, що просто лягла на місці, хоча Роккі продовжував жувати мій писок.
Наступного ранку, щойно прокинувшись, ми з братом заново розпочали гру. Він був трохи більший за мене і явно дуже прив’язаний до Трента, адже іноді переривав боротьбу й підбігав до хлопця, щоб його погладили й похвалили. Через це я сумувала за Клеріті. Але щоразу, як таке мені спадало на думку, Роккі плигав на спину, і ми все починали спочатку. Я втішала себе, що вона по мене повернеться, і нарешті це сталося.
Пізно ввечері задні ворота гримнули, і ми з Роккі рвонули з місця подивитися, хто це може бути. Це була Клеріті. Ми вдвох почали стрибати на неї, і нарешті я загарчала на Роккі, що поводився так, ніби він для неї такий же важливий, як і я.
Клеріті й Трент стояли на задньому подвір’ї й дивилися, як я бавлюся з братом. Я намагалася показати їй, що можу повалити Роккі, коли захочу, але він не хотів піддаватися.
– Ще не поїхала? – спитав Трент.
– Ще ні. Її рейс лише о першій. Я сказала, що мені рано вставати до школи.
– То ти йдеш до школи?
– Не сьогодні.
– Сі Джей, ти не можеш і далі прогулювати школу.
– Я потрібна Моллі.
Я завмерла, почувши власне ім’я, і Роккі застрибнув мені на спину.
– Моллі в тебе лише три дні. Як щодо решти часу?
– Я просто не відчуваю, що школа має якийсь стосунок до мого життя.
– Ти учениця старших класів, – мовив він. – Школа і є твоє життя.
– Піду
