здивовано позадкувала, адже той агресивно стрибнув на мене. Це був не Роккі – власне, він узагалі не пахнув як собака. Я помахала хвостом – і він помахав. Я нахилила голову – і він нахилив одночасно.
Це було так дивно, що я загавкала. Здавалося, що він теж гавкає, але не видає ні звуку.
– Скажи «привіт», Моллі! Узяти собаку! – сказала Сі Джей.
Я погавкала ще трохи, а тоді наблизилася, принюхуючись. Собаки не було, лише щось схоже на собаку. Це було дуже дивно.
– Бачиш собаку, Моллі? Бачиш собаку?
Хай що відбувалося, це було не дуже цікаво. Я відвернулася й понюхала під ліжком, де лежали запилені черевики.
– Хороша собака, Моллі! – сказала Сі Джей.
Мені подобалося, коли мене хвалили, але добре було покинути кімнату. Щось тривожне відчувалось у цій собакоподібній істоті без запаху.
Наступний ранок був вогкий і запашний. Я обнюхала кількох черв’яків, але їсти не стала, бо коли вже зробиш це кілька разів, то знаєш, що вони ніколи не смакують краще, ніж пахнуть.
Щойно ми повернулися додому, як хтось прийшов. Я підбігла до парадних дверей і загавкала. Я бачила тінь по той бік дверного скла.
– Обережно, Моллі. Відійди, – сказала Клеріті й трохи прочинила двері.
– Ви Клеріті Магоні? – спитала жінка по інший бік дверей.
Я ткнулася мордою в шпарину й спробувала протиснутися назовні, але Клеріті втримала мене в домі. Я помахала хвостом, аби людина знала, що гавкіт – то все несерйозно, я лише виконую свою роботу.
– Мене називають Сі Джей, – сказала Клеріті.
– Сі Джей. Я офіцер Луеллін. Шкільний контролер. Чому ви сьогодні не в школі?
– Я хвора. – Сі Джей відвернулася й кашлянула.
Жінка на вулиці глянула на мене згори вниз, і я старанніше замахала хвостом. Чому б нам усім не піти надвір і не погратися?
– Де ваша мати?
– Пішла в магазин. По ліки для мене, – сказала Сі Джей.
Довгу мить вони просто стояли. Я позіхнула.
– Ми залишили для неї кілька повідомлень, і вона не перетелефонувала, – сказала жінка.
– Вона дуже зайнята. Продає нерухомість.
– Ну, гаразд. Я хочу, щоб ти передала їй ось це, добре? – Жінка простягнула Клеріті клаптик паперу. – Ти пропустила дуже багато уроків, Сі Джей. Люди хвилюються через тебе.
– Певно, я довго хворіла.
– Передай це своїй матері. Я чекатиму на її дзвінок. Перекажи їй, що вона може зателефонувати в будь-який час, залишити мені повідомлення, якщо я не відповім. Зрозуміло?
– Так.
– До побачення, Сі Джей.
Клеріті зачинила двері, з наляканим і сердитим виглядом пройшла на кухню, виклала якісь речі на стіл.
– Моллі, нам потрібне морозиво, – сказала вона.
І поклала мені в миску холодний смачний
